Приведення українського війська до повної бойової готовності, звернення Верховної Ради до міжнародної громадськості і проголошення воєнного стану в прикордонних з Росією та Придністров'ям областях – так відреагував офіційний Київ на новий рівень воєнної загрози з боку Росії після захоплення нею трьох українських кораблів. Секретар Ради нацбезпеки і оборони України Олександр Турчинов заявив, що збройний державний бандитизм Росії в Керченській протоці може означати старт подальшої ескалації війни проти України:
– Вперше вони неприховано атакували Збройні сили України. Раніше це робилося приховано, раніше вони використовували своїх військових без розпізнавальних знаків. Саме тому ми говоримо про небезпеку не лише воєнних провокацій на Чорному морі, але й на суходолі.
Під час обговорення необхідності запровадження воєнного стану в Україні у відповідь на таку загрозу один з лідерів кримських татар, депутат парламенту Рефат Чубаров зажадав якомога рішучішої реакції на російську агресію:
– Боротьба за Азовське море – це, насамперед, боротьба за звільнення Криму. За Чорне море. За долю кримськотатарського народу та українців, які очікують на Україну в тимчасово окупованому Криму.
На цьому тлі поновилися заклики української громадськості до розриву дипломатичних стосунків та торговельних зв'язків з державою-агресором. Але міністр закордонних справ України Павло Клімкін підтримав ці заклики тільки частково:
– Ми не можемо одночасно воювати і торгувати з країною-агресором. Ми маємо прийти не просто до візового режиму, а саме до біометричного візового режиму відносин з Росією. Нам ці відносини не потрібні і в нас за фактом немає таких відносин. Але маємо знайти формулу, яким чином і хто буде допомагати і турбуватися про 2,5 мільйона українців в Російській Федерації. А також робити всю роботу, яку роблять наші консули в контексті допомоги політичним в'язням.
Водночас, опитані українські експерти звернули увагу на той факт, що начальник Генштабу Міноборони України Віктор Муженко і досі не спромігся надати вичерпну інформацію про те, що сталося 25 листопада під час обстрілу і арешту росіянами українських кораблів. Так, екс-секретар Ради нацбезпеки України Степан Гавриш звернув увагу на незрозумілу мету руху цих кораблів у цій небезпечній зоні і втаємничення командуванням імені безпосереднього керівника цієї ризикованої операції. Гавриш нагадав, що таке стається вже не вперше:
– Ми досі не знаємо, хто дав наказ виходити з іловайського котла і домовлявся про «зелений коридор», а також давав команду про атаку Іловайська нечисленними українськими добровольчими батальйонами. Те саме стосується Дебальцевого під час підписання других мінських угод. Надзвичайно важливо дізнатися, в чому була суть такої складної і передбачуваної за своїми наслідками морської операції. До цього часу ми брали всі дозволи. Був прецедент проходу двох українських кораблів «Корець» і «Донбас». Тоді в Україні була неймовірна кількість переможних дописів і ми присоромили російських військових. Безумовно, вони це запам'ятали. Вчора я чув, що українські кораблі вже пройшли Керченську протоку і це сталося вже в Азовському морі. Сьогодні ця лінія підтримується, що сторожовий корабель Росії «Дон» і отримав пошкодження. Але ми продовжили рух і вже біля Судака чи Феодосії обстріляли український катер, примусили опустити прапор і взяли в полон. Виникає запитання, чому на наші запитання немає відповідей?
Та як би там не було, а Київ має дати гідну відповідь на зазіхання Росії на український суверенітет, переконані всі опитані експерти. Один із них, Ігор Тишкевич, порадив українській дипломатії ефективний, на його думку, спосіб залучити до антиросійської коаліції більшість держав світу:
– Якщо ми говоримо про агресію Росії проти України, це здебільшого не так важливо багатьом державам. Але якщо говорити про дії Росії, які порушують морське право і договір між Росією і Україною від 2003 року, якщо говорити, що поведінка Росії загрожує безпеці судноплавства міжнародними торговельними шляхами, то це вже зовсім інше. Згадайте слова пані Моґеріні після 19 числа, після Ради Євросоюзу, де обговорювалася проблема Азовського моря. Вона говорила не так про Україну, яка потерпає від поведінки Росії, вона звертала увагу, що від затримання російськими силовиками потерпають кораблі, що йдуть під прапорами ЄС. Інтерес інших держав у тому, щоби їхні кораблі могли безперешкодно доставляти вантажі і заробляти на цьому. Ми можемо подавати це як загрозу не тільки Україні, а й міжнародним торговельним шляхам. Логіка утримання військово-морського флоту в будь-якій державі – це захист торговельних шляхів. Наразі ми маємо проблему з позиції Індії, Китаю, Індонезії Філіппін… А якщо це буде проблемою міжнародних морських шляхів, то економіка цих держав також залежить від безпечного судноплавства. Тому це їм мають підказати українські дипломати: «Це не наша проблема, це – спільна проблема».
А тим часом, як вважає Ігор Тишкевич, Україні слід і самій вдаватися до політико-правових дій на стримування російської агресії та викривати її намагання подати свої дії як слідування міжнародному морському праву:
– Тут є посилання на Конвенцію ООН з морського права. Там є чудова стаття 110, що стосується догляду кораблів. Якщо догляд завершився нічим, були підозри, але вони не підтвердилися, то відшкодування за затримку корабля має нести та держава, що доглядала ці кораблі. І це стосується української політики. Скільки місяців в нас затримують українські кораблі? Хто заважає українському МЗС розробити алгоритм, коли на борт українського корабля заходить російська наглядова група, одразу подавати скаргу в ФСБ, оскільки прикордонники – це ФСБ, а друге – це позов до суду.
Відповідь на агресивні дії Росії має бути асиметричною, вважає своєю чергою президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. На його думку, Україна не може змагатися з Росією в Чорному та Азовському морях у воєнному сенсі. Але Київ може завдати болючого удару по економічних інтересах Москви, якщо переконає ЄС і Німеччину припинити реалізацію проектів газопроводів «Північний потік-2» та другої нитки «Турецького потоку». А Нафтогаз України, як радить експерт, має арештувати труби в портах Фінляндії, Швеції та Німеччини, які вкладаються на дно Балтійського моря в рахунок боргу російського Ґазпрому, який відмовився сплачувати 2,5 мільярда доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Вільгельм Смоляк