Ці переговори відбувалися 2010 року і йшлося про постачання газу до Польщі. У цій доповіді вказано, зокрема, що 2010 року не вдалося поліпшити умов імпорту газу, попри значні поступки на користь російської сторони. Як заявив уповноважений уряду в справах стратегічної енергетичної інфраструктури Пйотр Наїмський, пора переглянути оприлюднені документи і ще раз проаналізувати справу газових контрактів.
А гостем ефіру є експерт потралу biznesalert.pl Бартломєй Савіцький. Висновки рапорту Верховної палати контролю можуть шокувати, один із них такий, що Польща втратила великі прибутки від транзиту газу. Як виглядали ці польсько-російські переговори, чому російська сторона мала в цих переговорах таку перевагу?
Б.С.: Ми говоримо про період з-перед одинадцяти років, в ситуації, коли ще не було широко розбудованих системних з'єднань з нашими західними та південними сусідами. У нас ще не було терміналу зрідженого газу в місті Свіноустя. Крім того, це був час, коли переговори щодо реалізації проекту з’єднання Польщі з норвезьким шельфом, тобто проекту Baltic Pipe закінчилися фіаско. А отже, фактично, Ґазпром був найбільшим і єдиним постачальником газу до Польщі. Він виконував контракт укладений ще 1996 року, тобто так званий ямальський контракт, який стосувався постачання до Польщі понад 10 мільярдів кубометрів газу на рік.
А які потреби, в питанні використання газу, має Польща?
Б.С.: Нині, ми говоримо про 2017 рік, – це понад 16 мільярдів кубометрів. Натомість, враховуючи той факт, що економіка постійно розвивається, що існує потреба відходу від вугілля заради використання інших видів палива, як, зокрема, газу, - ми потребуватимемо цього газу дедалі більше. Коли тривали переговори з росіянами, тобто у 2008-2010 роках, наші потреби були на рівні 14 мільярдів кубометрів, причому треба знати, що тоді попит на газ падав, оскільки у Європі був період економічної кризи.
Отже, які елементи були вирішальними, чому угоду з Ґазпромом укладено так а не інакше?
Б.С.: На газові переговори 2009 – 2010 років повинна була впливати, (а доповідь Верховної палати контролю підтверджує, що однак не впливала), ситуація пов’язана з газовою кризою між Україною та Росією. Точніше йдеться про зиму 2009 року, коли фактично ми мали справу з російською газовою війною. Росія перекрила Україні газовий вентиль. Москва, звичайно, наголошувала на економічних збитках, які абсолютно не мали ніяких реальних основ, звинувачувала Україну в тому, що не платить за газ своєчасно, що занижує ставки тощо. Проте, ми добре знаємо, що ціна газу для України була політичною, і її зумовлювало те, хто тоді в Україні домовлявся з росіянами. Уся ця ситуація показала країнам Центрально-Східної Європи, (зокрема Балканам, які найсильніше відчули цю газову кризу, але й Польщі також), що треба шукати інших, альтернативних маршрутів і джерел постачання газу. Польща повинна була врахувати ці чинники, повинна зробити висновки з ситуації і переосмислити свою стратегію переговорів з Росією, заздалегідь її підготувати. Але цього забракло. Ми стали свідками, що показав рапорт Верховної палати контролю, доволі хаотичних дій, коли все відбувалося поспіхом, коли елементарно не було часу ознайомитися зі змістом документа ямальської угоди, оскільки росіяни на нас тиснули, і вимагали негайно приймати рішення.
Хто тоді відповідав за хід переговорів?
Б.С.: У той час за переговори відповідав міністр економіки Вальдемар Павляк. Проте не лише він. Нині вже не існує міністерства економіки, але крім поділу компетенцій та відповідальності міністерства, була й політична відповідальність. Тоді в державі правила коаліція Громадянської платформи та Польської селянської партії, а отже, питаннями, що стосувалися економічних угод і контрактів, як саме газова угода, займалося міністерство економіки.
Я зацитую тут слова уповноваженого уряду в справах стратегічної енергетичної інфраструктури. Пйотр Наїмський заявив, що тодішні міністр економіки Вальдемар Павляк та прем’єр-міністр Дональд Туск подарували Ґазпромові – мільярд злотих.
Б.С.: Можна навіть сказати, що більше, бо міністр Наїмський говорив про те, що Польща не подбала про свої права, і відмовилися від багатомільйонного прибутку за транзит газу на Захід, хоч рішення про компенсацію в розмірі одного мільярда злотих видав суд у Москві. Міністр Наїмський твердить, що Вальдемар Павляк відмовився від цього мільярда, який Польща мала отримати в рамках транзитного збору за 2008-2010 роки.
Чи можна якось раціонально пояснити дії Польщі?
Б.С.: Тут повертаємося до відправної точки. Чому ми так пізно розпочали ці переговори? Чому ці перемовини не були належно підготовлені? Чому не було відповідного перепливу інформації між окремими установами, – усе це відкриті запитання до політиків, які тоді були при владі. Доповідь Верховної палати контролю точно вказує, що з приводу поспіху не дотримано деяких внутрішньоурядових правил. Тобто, якщо ця справа кваліфікується для прокуратури, значить прокуратура повинна дослідити це питання.
Чи раніше в переговорах польського уряду з росіянами в справі постачання нафти і газу теж траплялися такі ситуації?
Б.С.: Нам треба пам’ятати, що до моменту, коли Польща повернула суверенітет, постійно була залежною від одного напрямку постачання. Фактично, така ситуація тривала до часу розбудови системних з’єднань, до часу реверсного постачання газу з Німеччини до Польщі. Натомість нинішня ситуація визначається законом Євроспільноти. У 2009 році вже обов’язував, так званий, третій енергетичний пакет, який вказує на необхідність лібералізувати ринок газу, вказує теж на те, що один суб’єкт не може продавати і водночас відповідати за транзит газу. Це, в свою чергу, матиме наслідки в контексті газопроводу Nord Stream 2. Тут хочу наголосити, що польська сторона брала до уваги можливість підписання газового контракту з росіянами до 2037 року, проте, на щастя, тиск з боку Європейської комісії привів до того, що угоду укладено лише до 2022 року.
PR24/Л.І.