Який вплив матиме будівництво російського газогону "Північний потік-2" в обхід України для енергетичної безпеки Європи, чи може це спричинити припинення транзиту газу через Україну, що має зробити Київ для залучення стратегічних партнерів на свою підтримку – ці питання стали приводом для демонстрації в Києві документального фільму-розслідування німецьких журналістів і дискусії між представниками зацікавлених сторін.
Київську дискусію щодо проблеми будівництва "Північного потоку-2" організували центр "Нова Європа" і представництво Фонду Фрідріха Наумана в Україні. За їхнього сприяння, відбувся показ знятого журналістами Deutsche Welle документального фільму і зустріч з його авторами.
На дискусії після перегляду фільму заступниця міністра закордонних справ України Олена Зеркаль наголосила на тому, що фільм представив всі точки зору на цей проект, але для України він не є суто комерційним, як це намагається подати екс-канцлер Німеччини, а нині один з менеджерів російського "Газпрому" Гергард Шредер:
– Для нас це і далі є проблемою нашої безпеки. І ми і далі переконані, що це проблема безпеки не тільки для нас, а й для цілої Європи. І не лише через факт російської агресії, а й через питання солідарності. Це стосується Німеччини та інших країн, що втягнуті в цей проект і цікавляться лише комерційною складовою цього проекту. Ми вже маємо досвід першого "Північного потоку", який також вважався суто комерційним проектом і не мав жодним чином впливати на українську газотранспортну систему. Але ми побачили, що обсяги російського газу, які транспортувалися через українську територію, зменшилися рівно на той обсяг, що почав постачати перший "Північний потік". Звичайно, ми думаємо про можливість плану "Б". Але тільки якщо російський трубопровід буде працювати на тих самих умовах, що рекомендовані всією Європою для всіх європейських трубопроводів, коли європейське законодавство буде поширено на “Північний потік-2”, а Україна стане частиною європейського внутрішнього газового ринку, — сказала Зеркаль.
У відповідь посол Німеччини в Україні Ернст Райхель наголосив на тому, що думка Гергарда Шредера є його приватною думкою і аж ніяк не позицію офіційного Берліна:
– Важливо розуміти, що наразі німецький голос не є лише голосом самого Шредера. Він не говорить за всю Німеччину, за весь німецький уряд. Він говорить лише за себе. Він залежний від того, де він працює. Тому я прошу не плутати пана Шредера і німецький уряд, – сказав посол.
Один з авторів фільму, журналіст Deutsche Welle Крістіан Тріппе зазначив, що не лише німецькі посадовці не хотіли говорити з ним про "Північний потік-2". І що в міністерствах Польщі урядовці також відмовлялися від інтерв'ю. Натомість депутат парламенту Естонії Калле Паллінг дав зрозуміти, що в країн, що межують з Росією, є свій власний інтерес заперечувати проти "Північного потоку-2". Але з іншого боку, він може бути не вигідний і решті європейських країн:
– Я думаю, ми могли би поглянути на історію поведінки Російської сторони. Але я би хотів наголосити і на ще одному. З точки зору організації європейської газотранспортної системи та газового ринку немає нічого поганого в тому, щоби побудувати новий газогін. Але якщо він не буде залучений до спільного енергетичного ринку Європи, це буде неправильно. Ми не отримаємо кращої ціни на газ для всіх споживачів. З розвитком ринку електроенергії ми отримали на третину кращі ціни, ніж раніше. Я не підтримую просування "Північного потоку-2", бо немає жодного чіткого сценарію про загальноєвропейські переваги для європейського газового ринку. Через Україну до Європейського Союзу постачається десь 40 відсотків газу. Всі сторни мають мати рівний доступ до цієї газової інфраструктури та до газового ринку. А ціни мають формуватися прозоро, як на біржі. Якщо ціни будуть формуватися непрозоро, це погана ідея, – сказав Паллінґ.
Будівництво нового російського газогону в обхід України не на жарт турбує і українську громадськість. Голова європейського департаменту міжнародного фонду "Відродження" Дмитро Шульга назва одразу кілька причин такої стурбованості:
– Перше цікаве питання, це причини того, чому ми говоримо про довіру Німеччини до Росії, чому вважається добрим залучення Росії? Чому ми думаємо, що цей проект буде надійним? Так, для німців це може бути хорошим проектом. Але росіяни мають політичні цілі. Очевидно, що цей проект підтримується російською державою і ми знаємо про переваги, які отримують з нього люди з кола Путіна. Отож, йдеться про бізнес з Путіним. Чи є хорошим комерційнім проектом такий бізнес із Путіним? Я не думаю. Чи є він надійним партнером? Ну, до певної міри так. Але потім він прийде, все окупує і скаже, що все так і було. Раніше було багато закидів Москви до України у тому, що вона краде газ. Але в цій ситуації дуже дивно, що ніхто не звертається до суду. Експерти намагалися віднайти хоч одну таку справу і знайшли, що росіяни зверталися до суду на початку цього тисячоліття, ця справа пройшла різні інстанції міжнародних судів і Росія її програла. Цього року розглядалася інші справа України проти Росії. І яка їхня реакція? Зниження постачання газу до Європи. Дуже надійна поведінка! Можна багато чого сказати, хто надійний, а хто ненадійний, але питання в тому, який вихід. Не можна сподіватися, що пройдуть відповідальні переговори між українцями і росіянами і Європа зможе покладатися на їхні результати. Між Росією і Україною немає жодної довіри. Угода на транспортування газу до Європи завершується 2019 року. Я думаю, що було би доцільно, щоби газ і далі йшов через територію України, але правові переговори про його транзит були між Росією та Європою, – сказав Шульга.
Однак посол Німеччини Ернст Райхель незгідний із тим, що уряд його країни ніяк не сприяє побудові прозорого газового ринку в Європі ф не думає про інтереси України:
– Канцлер Меркель на останніх зустрічах звернула увагу на цей проект. Вона сказала, що ми в Німеччині цілком розуміємо, що "Північний потік-2", це не тільки комерційне питання для компаній, що залучені до цього проекту. Вона визнала цей факт і сказала, що хоче допомогти досягти згоди, щоби українська газотранспортна система і далі використовувалася. Вся ця дискусія сконцентрована на Німеччині, хоча у фільмі йшлося про те, що проект реалізує "Газпром" і європейські компанії з різних країн. Якщо є говорити про бізнес із Путіним, то цей проект не єдиний бізнес, який провадиться із Путіним. Адже Росія і досі є найбільшим торгівельним партнером України, – сказав посол.
У відповідь Олена Зеркаль запропонувала пошири на проект "Північного потоку-2" директиву Євросоюзу, яка зобов'язує рівноправний доступ всіх зацікавлених сторін до європейської газотранспортної мережі:
– Успіх регуляції полягає не лише в проблемі "Північного потоку-2". Це цікаво, але всі зацікавлені країни поділяють ту ідею, що таке питання не можна вирішити на суто політичному рівні. Хто може гарантувати, як себе далі поводитимуть Путін і Росія, і які обсяги будуть в український газотранспортній системі після 2020 року? В нас вже є досвід з Будапештським меморандумом в обмін на добровільне ядерне роззброєння. І що сталося? Де ці гарантії? Те саме може статися і з "Північними потоком". Коли ми провадили переговори про асоціацію з Євросоюзом в 2009-2010 роках, Єврокомісія наполягала на створенні запасу газу на 10 днів на весь обсяг постачання газу через Україну, як гарантії проти перебоїв у постачанні. Нам було складно пояснити, що не Україна була причиною цих перебоїв. В наші часи, коли фейкова інформація може бути використана будь-яким політиком на виправдання своїх дій, жодна гарантія працювати не може, – вважає Зеркаль.
На її думку, для Росії газ є не товаром, а інструментом тиску. А головною проблемою залишається той факт, що ці цілком очевидні речі і досі неможливо довести європейським партнерам України.
Вільгельм Смоляк