Logo Polskiego Radia
Print

“В’язні неоголошеної війни”

PR dla Zagranicy
Nazar Oliynyk 09.10.2017 15:47
  • Бранці Кремля.mp3
Про українських бранців Кремля
Іконографіка українських політв'язнів в РосіїІконографіка українських політв'язнів в РосіїFoto: Materiały prasowe

Їх все більше, але про них говорять все менше. У Львові в рамках Форуму видавців відбулася дискусія “В’язні неоголошеної війни”, присвячена питанню українських політв’язнів, незаконно утримуваних в Російській Федерації та на території окупованого нею Криму.

Іконографіка
Іконографіка українських політв'язнів в окупованому Криму. Foto: Materiały prasowe

Учасники
Учасники дискусії “В’язні неоголошеної війни”. Foto:PR/NO

Однією з її учасниць була Марія Томак, координатор “Медійної ініціативи за права людини”. За її словами, в Росії зараз знаходиться понад 50 українських політв’язнів і десятки затриманих, тому ситуація дуже динамічна і число цих людей зростає.

Марія
Марія Томак.Foto:PR/NO

Активістка також поділилася своєю думкою з приводу поширених уявлень про українських бранців у в Росії:

На мій погляд є два такі міфи щодо осіб яких переслідуються на території Росії або окупованого Криму. Перший – це те, що вони всі святі і там треба їм пам’ятники ставити, а потім, коли вони повертаються в Україну їх треба закидати багном тому, що обов’язково відбувається якесь розчарування. Ну не обов’язково, але дуже часто. Тут дуже складно, бо я розумію так само. Взагалі статус, скажімо так, політичного в’язня це те, що в мене особисто як в людини, яка в шкільні роки, студентські цікавилася дисидентською історією це щось обов'язково таке шляхетне. Тобто, обов’язкова якась там моральна висота і такі речі. І до речі, якщо занурюватися в це, то навіть російські дисиденти, взагалі колись говорила, що ця українська частина радянських дисидентів, в них завжди були супервимоги до себе з точки зору моралі. Типу, якщо ти політв’язень, то ти не маєш права дружині зраджувати, наприклад. Тобто, аж до такого доходило, що вони були завжди прямо такі напівсвяті.

Зараз це зовсім інша історія. Звичайно такі люди як Олег Сенцов, ну як на мене, це в’язень сумління, але є люди з зовсім іншою історією. Є люди з кримінальними справами, тут в Україні, за незаконне зберігання зброї, як Коломієць. Але це не робить ті політичні справи, які фабрикує Російська Федерація, справедливими.

Марія Томак розкритикувала політику української влади стосовно своїх громадян, утримуваних Росією:

Другий міф, точніше це не міф - це частина правди, що у всьому винна Російська Федерація. Звичайно, Російська Федерація цих людей утримує незаконно, вона окупувала частину української території. Вона там займається чистками, ну такими політичними, де факто, викрадаючи, затримуючи людей і фабрикуючи, але тут питання інше, так званих позитивних зобов’язань держави України. Ми з цим кожного дня працюємо, нові там потреби: там адвокатів треба шукати, там якусь передачу передати, там писати якісь документи, а там когось кудись перевезли, як от Клиха нещодавно завезли невідомо куди, і шукай тепер. Тобто, це от щодня такі речі і цим займається низка громадських організацій, але держава займає позицію не проактивну, вичікувальну. От, коли вже починаєш смикати МЗС з 33-го разу щось вже відбувається, а то й не відбувається. Це як і з справою Сизоновича. Я вважаю, що це просто була бездіяльність з їхнього боку [з боку МЗС]. Я говорю про це публічно і я їм про це відкрито сказала, тому що це очевидно для мене. Це удар не тільки по конкретній людині, по конкретній долі людини, яка швидше за все була викрадена з території непідконтрольної, так званої, ЛНР. Це ще й питання того, що Україна навіть не задокументувала цей факт, а цей факт міг стати одним зі свідчень того, що Росія або контролює це так зване МГБ ЛНР, або принаймні є співпраця між незаконними збройними формуваннями і російськими спецслужбами. Звісно це б знадобилося і Міжнародному суді ООН і Міжнародному кримінальному суді і взагалі у всіх міжнародних судових інстанціях. Цього не було зроблено і на мій погляд це бездіяльність.

В свою чергу журналістка радіо “Мейдан” і волонтерка акції Let My People Go Ukraine, Олександра Сурган, відзначила важливість акцій солідарності:

Виходити на акції – нам може здаватися зовсім непотрібно, але насправді це яскравий приклад того, що людям не байдуже, що вони пам’ятають, що вони дбають, що вони опікуються, що вони намагаються, щось завжди придумати. Ось наприклад “Центр громадянських свобод” буде організовувати фотовиставку присвячену дітям кримськотатарських політв’язнів. Це такий один з моментів соціальної такої уваги, яку ми можемо приділити. Тобто, це важливо і авжеж якщо є бажання приєднатися до однієї з кампаній по захисту саме політв’язнів – Welcome! Нам дуже потрібні люди, які б дійсно горіли [бажанням] і хотіли б цим займатися.

Олександра
Олександра Сурган. Foto:PR/NO

На думку Олександри Сурган тема українських політв’язнів Кремля недостатньо висвітлюється українськими ЗМІ:

Тема підіймається, не так яскраво як з Савченко. Я постійно підіймаю цю тему в ефірах радіо “Мейдан”, але проблема в тому, що це абсолютно регіональне радіо, яке мовить на територію Криму, на територію Херсонської області. Його там блокують як можуть, з тих вишок, які наразі стоять на Чонгарі і в принципі в Україні, в інших регіонах України його слухають виключно в Інтернеті. Авжеж, радіо займається, зокрема програма “Наші люди”, ведучою якої я є, вона працює на те, щоб сказати : “Агов, народ! Подивіться! Ви знаходитись, тим хто ще не зрозумів в Криму, ви знаходитесь в окупації ” [Програма скерована на те, щоб показати] як себе поводити і що відбувається з людьми навколо вас тощо. Щоб ця тема фігурувала постійно в інформпросторі українських каналів, такого не має.

Ще одним учасником дискусії “В’язні неоголошеної війни” був радник міністра закордонних справ України, Юрій Яценко. Він також представляє громадську організацію “Воля народу”, яка організовує акції на підтримку українських бранців Кремля. Приводом для однієї з таких акцій стало затримання українського студента Павла Гриба, якого російські спецслужби викрали з території Білорусі. Юрій Яценко якому в 2014 році самому довелося провести декілька місяців в Юрій катівнях ФСБ підкреслив кричущість справи Павла Гриба:

Коли я був у в’язниці всі дивувались як то, такого молодого хлопця затримали спецслужби. Як вони можуть?! Зараз я трошки старший і я ще більше дивуюся як можна – я тоді 23 роки мав – а як можна 19 річного студента, інваліда, який жодного разу не був в Росії затримувати за тероризм? Незважаючи на те, що я до тюремних страхів доволі спокійно ставлюся, набагато спокійніше ніж інші люди, мене за Павла доволі так болить душа тому, що все-таки це юнак. Все-таки в нього не настільки загартований характер як в старших чоловіків, особливо які мають певний життєвий досвід труднощів, випробувань, ризиків. Це страшно. Я вважаю, що саме студентство може бути тією категорією, яка через свою масовість, яка через свою енергійність завжди була такою рушійною силою в Україні – по великому рахунку зі студентства починався Майдан, зі студентства починалось багато акцій протесту – саме студентство можна підняти для цієї благої справи, захисту прав незаконно ув’язнених українців на території держави з якою ми воюємо.

Юрій
Юрій Яценко.Foto:PR/NO

Юрій Яценко переконаний, що українська держава може і зобов’язана робити більше для вирішення проблеми українських в’язнів Кремля:

Негативно вражає політика держави в цьому напрямку. Чому? Тому, що багато чого робиться, але воно робить так ніби це затримано в якісь одній з країн кілька українців. Тобто, листи, там звернення, заяви міжнародні, вони робляться. На кожній зустрічі Геращенко, Клімкін, Порошенко, на кожній міжнародній зустрічі, піднімають питання звільнення незаконно ув’язнених громадян з Росії. За запитом правозахисників, родичів, як правило МЗС робить всі потрібні звернення, але цього недостатньо. Мають бути саме стратегія і системна робота з родичами, адвокатами, вироблення міжнародної адвокаційної стратегії, але для реалізації цієї стратегії потрібний, як на мене, фінансовий і адміністративний ресурс. Тобто, напевно якісь зміни потрібно в бюджеті проводити, якісь накази змінювати, щоб більше грошей саме на цей напрямок роботи держави, стратегічний [напрямок].

Матеріал підготував Назар Олійник

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти