Logo Polskiego Radia
Print

Минуло 9 років від початку російсько-грузинської війни

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 10.08.2017 18:44
  • 080808 UA.mp3
Давід Колбая: Згадуючи про те, що сталося 2008 року, я вважаю, що сценарій міг би бути цілковито інакшим
Ssolbergj, Wikipedia, CC BY-SA 3.0

Минуло 9 років від вибуху російсько-грузинської війни, яка розпочалася в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року. Про це ми порозмовляємо з експертом Центру східних досліджень Войцєхом Ґурецьким та істориком зі Студіїв Східної Європи Варшавського університету Давідом Колбаєю.

Однак, спочатку ми поговоримо з Анджеєм Меллєром, військовим репортером і колишнім кореспондентом польських ЗМі у Грузії.

- Коли розпочалася російсько-грузинська війна, Ви, власне, перебували у Грузії. Що Вам запам’яталося з того часу?

- Я був тоді в Грузії з весни, фактично, бо спостерігаючи за місцевими мас-медіа і за тим, що там діється, можна було припустити, що незабаром почнеться війна. Спочатку, наприкінці червня, я поїхав до Абхазії – до Сухумі, а за якийсь тиждень до війни я вирушив до Кодорі, тобто до тієї частини Абхазії, що знаходилася в грузинських руках. І всюди відчувалася велика напруга. Тобто, у Кодорі вже можна було почути постріли, до лікарні привозили поранених. Натомість, коли я перебував у Абхазії, то вже було відомо, що росіяни ремонтують залізничну колію на відрізку Сухумі-Очамчире. Те саме відбувалося в Осетії. Тобто, здійснювалися напади на грузинську поліцію, обстріли російських миротворців, відчувалася напруга. Отже, хоча початок війни був шокуючий (а він стався протягом однієї ночі – з 7 на 8 серпня), його слід було очікувати. І ще одна деталь: на своїх сторінках чеченські сепаратисти повідомляли про приблизну дату початку війни, оскільки вони відслідковували те, що діється. Адже на Північному Кавказі розпочалися військові навчання, в Грузії також були навчання, тому чеченці повідомляли навіть приблизну дату. Щоправда, вона була дещо пізнішою, бо, наскільки я пам’ятаю, війна мала початися близько 20 серпня. Тож загалом початок війни мене не здивував, хоч все відбувалося надзвичайно динамічно, швидко.

- Але, попри все, для світу це стало несподіванкою.

- Для світу, напевно, так. Не забуваймо, що, власне, відбувалися Олімпійські ігри в Пекіні. Отже, світ, мабуть, очікував, що в цей період нічого не діятиметься. Але сталося інакше.

- Російсько-грузинська війна розпочалася через невдалу збройну спробу грузинської влади відновлення конституційного порядку в Південній Осетії – автономній республіці в рамках грузинської держави. Слід зазначити, що відокремлення цієї республіки міжнародна спільнота досі не визнала. Отже, в результаті цієї спроби росіяни спочатку витіснили грузинські війська з Південної Осетії, а потім окупували частину грузинської території. Вже у 2008 році з’являлися думки, що тогочасний президент Грузії Міхеіл Саакашвілі вчинив помилку. Як Ви гадаєте, чи справді президент Грузії прорахувався, неправильно оцінюючи свої шанси?

Войцєх Ґурецький:

- Міхеіл Саакашвілі повів себе так, як цього очікувала від нього Росія. Він дозволив себе спровокувати і справді наніс удар. Проте, він пояснює, що коли б цього удару не завдав, тоді б росіяни, котрі підігрівали атмосферу, так би мовити, посилювали напругу, пішли б врешті далі і, можливо, захопили би Тбілісі. У виданій нещодавно в Україні автобіографічній книжці Саакашвілі пише про такий, власне, сценарій. Ця книжка вийшла вже після Криму, але він пише, що коли б він тоді не атакував, то, можливо, в тодішній Грузії мав би місце кримський сценарій. Тим не менш, ескалація була виразна. Раніше, на межі квітня і травня таке напруження з’явилося довкола Абхазії. Тоді, після кількох дуже небезпечних тижнів, коли також мир висів на волосинці, ситуація дещо владналася. І потім, вже наприкінці липня ми знову мали ескалацію і провокації, про що вже сказав Анджей Меллєр. Це були атаки з територій, контрольованих сепаратистами, і грузинська відповідь, що стала приводом для російської інтервенції. Отже, як би ми тут не оцінювали того, що вчинив Саакашвілі, чи ми би згоджувалися з його інтерпретацією, чи ні, вважаючи, що він не повинен був, однак, дозволити себе спровокувати, то й так російська відповідь, що мала місце потім, була непропорційною до того, що зробив Саакашвілі.

- А чи він мав якийсь інший вихід? Чи Саакашвілі мав якісь інші варіанти?

Давід Колбая:

- Згадуючи про те, що сталося 9 років тому, я вважаю, що сценарій міг би бути цілковито інакшим. Про це також говорили і Кондоліза Райз, і Метью Брайза, котрі попереджали президента Грузії, аби він не дозволив себе спровокувати. Невідомо, чи коли б цього не сталося 7 серпня, то як би виглядала подальша ескалація. Тепер це можна порівняти із тим, що діялося в Криму. Я припускаю, що якби не розпочалася війна, то сценарій, який Саакашвілі описує в своїй книжці, міг би бути вірогідним. Оскільки подальша ескалація була би, звісно, наслідком провокацій з російського боку і раніше чи пізніше вона й так принесла би негативні результати. Адже Саакашвілі весь час думав про те, що думка міжнародної спільноти й істина, що перебуває на грузинському боці, переможе. Проте, у політиці все є цілковито інакше.

- А чи мали на це вплив якісь психологічні фактори. Не забуваймо, що раніше Мехеілові Саакашвілі вдалося відновити контроль грузинської влади над Аджарією. Це автономна республіка в рамках Грузії. Аслан Абашидзе, що роками керував цією республікою, досяг певної незалежності її від Тбілісі. Отже, чи грузинський президент не повірив у те, що коли одне йому вдалося, то й тепер повернення чергових територій якось вдасться?

Войцєх Ґурецький:

- Я би, однак, не пов’язував справу Аджарії з тим, що сталося 2008 року. Бо контроль над Аджарією було відновлено в 2004 році, незабаром після приходу Саакашвілі до влади. А, як би дивно це сьогодні не виглядало, це сталося за великої допомоги росіян, котрі евакуювали Абашидзе до Москви. Та й коли Саакашвілі входив до Аджарії із військом, якось особливо її не обороняли. На додаток, Аджарія ніколи не заявляла про відокремлення від Грузії, хоч і справді Абашидзе правив нею як удільним князівством і виставляв на аджарських кордонах блок-пости. Однак, він не декларував, що відділяється від Грузії. Його партія брала участь у загальногрузинських виборах і він мав своїх депутатів у грузинському парламенті. Натомість, Едуард Шеварнадзе, попередній лідер Грузії, приїздив до Батумі, вони зустрічалися і розмовляли. Отже, це була цілковито інакша ситуація. Потім, коли унаслідок Революції троянд до влади прийшов Єдиний національний рух і Міхеіл Саакашвілі, росіяни вже мали досить Шеварнадзе і дійшли висновку, що кожен інший буде ліпшим за нього. Отже, вони навіть допомогли встановити контроль над Аджарією, що згодом вже важко було б собі уявити. Не забуваймо, однак, що відновлення територіальної цілісності було одним з трьох головних пунктів, із котрими Міхеіл Саакашвілі і його політична сила йшли до влади. Також була мова про наведення порядку в державі та інтеграцію до євроатлантичних структур. Але територіальна цілісність була дуже важливою, отже Аджарія стала першим кроком, але потім прийшла черга на інші кроки в цьому напрямку. Зокрема, йшлося про перенесення формальної влади Абхазької автономії з Тбілісі, де вона перебувала з 1993 року, до тієї частини Кодорської ущелини, що перебувала під контролем Грузії. Це був такий чіткий сигнал, що не вся Абхазія перебуває в руках сепаратистів. Другим кроком було створення альтернативного до сепаратистів уряду Південної Осетії. Отже, таких успіхів було чимало. Тому я би сказав, що не стільки Аджарія, скільки часткові успіхи в Абхазії і Південній Осетії показали, що можна. Натомість, все це було змарноване у ніч з 7 на 8 серпня. Саакашвілі справді дозволив себе спровокувати. Але якби витримав, то може кримський сценарій не мав би місця, а ця війна, можливо, була би відсунута у часі і, можливо, не мала би настільки негативних наслідків.

PR24/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти