Питанням санкцій проти Польщі займаються обидві палати російського парламенту, Міністерство закордонних справ, а навіть сам Кремль. У державних ЗМІ оприлюднюються матеріали, що мають дискредитувати польську історію, відбілюючи дії Радянського Союзу.
Історик і політолог Іґор Шишкін висловив думку, що Польща – це країна, де історію використовують для вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем. За його словами, відповідь Москви повинна бути рішучою і дошкульною». «Я вважаю, що треба, – коли тільки цей проект буде введений в дію, – негайно відкликати з Польщі російського посла. Слід заборонити в’їзд до Росії всім польським парламентаріям, які голосували за цей закон, усім журналістам, що ставились до нього схвально і всім місцевим політикам, які будь-коли словом чи ділом підтримували цей проект».
Російська сторона в публічному просторі не лише не представляє, а навіть прямо заперечує всі історичні факти, які свідчать про злочини Радянського Союзу проти польського народу і держави. Не згадується про напад Червоної армії на Польщу у вересні 1939 року і про подальшу радянську домінацію в Польщі, а катинський злочин постійно ставиться під сумнів.
Гостем ефіру є експерт з міжнародних питань Ярослав Ґузи. Чи, на ваш погляд, пропозицію негайно відкликати посла Росії в Польщі треба сприймати в категоріях потенційної дипломатичної війни між Москвою і Варшавою?
– Це така напівофіційна прелюдія до рішень, які будуть прийняті. Звичайно, можна сподіватися, що вони не підуть аж так далеко. Я нагадаю, що звучали ще більш далекоглядні ідеї стосовно перегляду кордону на Одрі та Нисі, що Польща повинна віддати свої західні землі Німеччині, позаяк поляки їх не заслужили, бо за цю землю своєю кров’ю заплатили радянські солдати, але це пропаганда. Проте, природно, Кремль реалізує свою історичну політику, і ця політика співпадає з заявами історика Іґоря Шишкіна. Дійсно, це інструмент, який активно використовується у закордонній та внутрішній політиці Росії. І ця внутрішня пропаганда, оскільки такого типу заяви направлені в основному на внутрішню аудиторію, виконує свою роль. Тут виникає питання, яким чином ця ситуація буде впливати на польсько-російські взаємовідносини, і як та наскільки це буде негативним. Нині польсько-російські, російсько-польські взаємини настільки погані, що тут багато не треба для їх ще більшого погіршення.
Отже, нагадаймо, що в рамках закону про декомунізацію передбачається усунення всіх пам’ятників Червоної армії з публічного простору, проте, цей закон не стосується місць поховань. Тим часом, росіяни часто підносять питання, що в Польщі будуть нищити могили радянських солдатів, а це не є правдою. Тобто, російська пропаганда, що не дивує, добре обміркована і підлаштована під внутрішню аудиторію, основна більшість їй довіряє, а ті, хто висловлюють протилежну думку – це, дійсно, мінімальна кількість.
– Таких людей менше, це в основному стосується інтелектуальної еліти країни, але, я пригадую реакцію пересічних мешканців російської провінції в справі України. Їх не було багато, та все-таки, ці люди є, вони постраждали від репресій за свою відкриту позицію проти російської агресії в Україні. Тобто, у Росії ми теж можемо почути дисидентські голоси, але вони в абсолютній меншості, бо основна частина цієї російської громадськості дуже ефективно ізольована від інформації, і просто позбавлена можливості відкритих дебатів.
Тут складається враження, що в Росії тема Другої світової війни і заслуг солдатів Червоної армії не підлягає ніяким дискусіям, це табу, і тут можлива лише одна інтерпретація. Наприклад, ніхто не говорить про пакт Молотова-Ріббентропа:
– Так, у 90-тих роках виникали якісь ревізіоністські ідеї, втім, вони пов’язані були з періодом перебудови, а ще більше гласності, тобто політики максимальної відкритості в діяльності державних установ та свободи інформації, з періоду Горбачова. Тоді, дійсно, росіяни почали дивитися в свою історію. Тут взагалі варто придивитися, яке в росіян бачення їхньої власної історії. Ось, нещодавно були роковини початку Великого терору, і на цьому прикладі дуже чітко видно, що за Путіна сприйняття Сталіна серед росіян, толерантність та схвалення його злочинів дуже зростає. А отже, ми маємо конкретний результат інформаційно-історичної політики, яку реалізує в Росії путінський режим. Що стосується Польщі, тут немає особливих змін. Ну, щоправда, в 90-тих роках були певні рухи з боку Бориса Єльцина. Він приїхав до Польщі і сказав слова, за які нині міг би опинитися в суді, оскільки в Росії карають за «невідповідні погляди». А все з думкою про захист суверенітету Росії та її доброго імені. Я хочу сказати одне: у взаєминах між нашими народами, не державами, а власне народами, ми повинні пам’ятати, що не можна узагальнювати.
Чи, на ваш погляд, з точки зору закордонної політики Польщі та враховуючи той факт, що Польщу неодмінно чекає конфлікт із Росією, рішення про закон про декомунізацію – слушне?
– Так, це наше рішення. Протягом кількох десятків років ми жили в Польській Народній Республіці, в абсолютній брехні. Звичайно, поляки досконало усвідомлюють, і це стосується пересічних людей, в яких історична свідомість не є якось особливо поглибленою, проте всі знають про присвяту радянських солдатів. Але з іншого боку є пам’ять про злочини скоєні цією ж армією, і це стосується не лише злочинів скоєних проти німців, але й проти поляків. Нам треба робити своє, і в наших справах ми не можемо керуватися російською політикою, хоч це, безумовно, матиме свої наслідки. Насправді те, як ми поводитимемося, не має ніякого значення, оскільки російська пропаганда вміщає ще один аспект: вона потребує не лише ізолювати своє суспільство і накидати йому своє бачення світу, вона потребує ворога. І нам треба пам’ятати, що за своєю дефініцією Польща – це і є отой ворог. Хоч першим і основним ворогом є, природно, США.
І в цьому плані нічого не змінюється, а, навпаки, така думка серед росіян буде утверджена, оскільки президент США Дональд Трамп цими днями підписав закон про санкції проти Москви. А про польсько-російські взаємини в контексті рішення про декомунізацію над Віслою говорив експерт міжнародних взаємовідносин Ярослав Ґузи.
PR1/Лідія Іванюх