Logo Polskiego Radia
Print

Російські навчання тривають. Що це означає?

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 01.09.2016 15:57
  • Tolak-PR24.mp3
Коментує польський експерт зі справ безпеки доктор Лукаш Толяк з Фонду FIBRE і Collegium Civitas у Варшаві
 Foto: Wikipedia Commons/Public domain

У Росії тривають безпрецедентні військові навчання. Вони викликають непокій як в Україні, яка може остерігатися вже відкритої та повномасштабної військової агресії на всій своїй території, так і збентеження на Заході. У студії А.М.

Ми вже розмовляли на цю тему з українськими аналітиками. Сьогодні, натомість, попросимо прокоментувати те, що діється поза російським кордоном, польського експерта зі справ безпеки доктора Лукаша Толяка з Фонду FIBRE і Collegium Civitas у Варшаві.

- У Росії до перевірки армії було залучено територіальні органи виконавчої влади, підрозділи міністерств і Центрального банку. Вони мають бути готовими до праці в умовах війни. Так про це повідомило Міністерство оборони. Я можу собі уявити, як виглядають військові навчання, але не маю поняття, як у них можуть брати участь, наприклад, банки.

- Це просто. Найвірогідніше, йдеться про перевірку процедур, створених на випадок ведення бойових дій. Це, звісно, також відбувається на рівні місцевого самоврядування, бо з того, що нам відомо, росіяни проводять також прискорену мобілізацію резервістів у рамках окремих одиниць самоврядування. Але це певні дії, що розраховані як на внутрішні потреби, так і на громадську думку на Заході, аби показати, що Росія весь час сильна та готова.

- Ну, власне, до чого саме готова? Що росіяни прагнуть показати цими навчаннями?

- Готова до війни. Однак, беручи до уваги наше сьогоднішнє знання про збройні сили Російської федерації, можна сказати, що російська армія не готова до відкритого повномасштабного протистояння з країнами НАТО за таким сценарієм, який розглядався у часи Холодної війни. Адже, попри те, що вже кілька років поспіль російська армія проходить дуже серйозну модернізацію, притому не враховуючи навіть коштів і збитків російської економіки, пов’язаних із введеними США та ЄС санкціями після анексії Криму, ця армія не є на такому рівні, на котрому була Червона або Радянська армії. Тому ми й не можемо сприймати її у цих категоріях. Натомість, поза будь-яким сумнівом, ми можемо сказати – те, що зараз відбувається у окремих військових округах, не є нічим новим, якщо йдеться про російські навчання останніми роками. Оскільки така кількість заанґажованих засобів мала місце й раніше: у 2014 та 2015 роках. Це величезні за своїм масштабом навчання, що дуже зрідка можна побачити з протилежного боку. Натомість, слід сказати, що на даний момент російська армія передусім являє собою серйозну загрозу для України. Адже ми не знаємо напевно, якими є плани Росії, пов’язані з ситуацією у Східній Україні. Це, зрештою, можна побачити в російських діях у різних сферах в рамках так званої доктрини гібридної війни, коли росіяни цілковито безоглядно і досить цинічно намагаються представити другий бік як, по-перше, непорадний, а, по-друге, такий, що провокує та є реальною причиною неможливості втілення в життя мінських порозумінь, котрі мали б бути основою для процесу якогось подальшого зменшення напруги, а згодом, навіть, миру.

- Якщо йдеться про повідомлення російської сторони, то ми читаємо в ньому, що завдяки навчанням має бути перевіреною бойова готовність військових підрозділів у ситуації зростання загрози для безпеки Росії. В чому росіяни вбачають таке зростання загрози для своєї країни?

- Це дуже добре запитання, оскільки, звісно, якщо ми візьмемо до уваги офіційні документи, російську військову доктрину, то головною військовою загрозою для Росії є, звісно, Захід. Північноатлантичний альянс повернувся на своє старе добре місце, де протягом багатьох років становив основу такої небезпеки. Але прошу не забувати, що Росія є найбільшою країною світу. Росія – це тисячі кілометрів кордонів, що знаходяться неймовірно далеко від Польщі. Кордон із Китаєм – це кілька тисяч кілометрів. Росія має найдовші в світі морські кордони – вздовж Північного Льодовитого океану аж до Аляски. І вона, власне, на кожному з цих напрямків відчуває загрозу. Якщо, звісно, послухати офіційну риторику Кремля.

- Чому так є?

- Ми маємо усвідомлювати і завжди пам’ятати, що значна частина цього шуму, по-перше, хоч і спрямована до світової громадської думки, але насправді великою мірою звертається до російського суспільства. А воно не без причини підтримує незмінно і так сильно теперішнього царя, яким є Владімір Владіміровіч Путін. Не забуваймо про те, що реальна підтримка Путіна в останні роки була неймовірно високою. Вона сягала навіть 90 відсотків. Зараз вона трохи нижча, але такий рівень підтримки абсолютно недосяжний для жодного демократичного політика. І це частина певної гри. Коли, з одного боку – зважаючи на падіння рівня життя і кризу в російській економіці – потрібна самопожертва від російського суспільства. Але, з другого – підтримування такого відчуття небезпеки призводить до мобілізації. Можливо, ми не зовсім розуміємо того, що протягом сотень років росіяни ніколи не жили на такому рівні, як ми. Тому вони схильні до самопожертви. А якщо при нагоді їм сказати, що вони дуже сильні, що мають потужну армію, яка може бути суттєвим міжнародним гравцем, то це гарантуватиме стабільність системи, що функціонує в даний момент, а також захистить від виникнення якихось внутрішніх криз.

- Таке підсилення військової напруги можна зауважити також і в окупованому Криму та на прикордонних з Україною територіях. Що викликає непокій. Чи він обґрунтований? Бо українці кажуть, що начебто подібна ситуація мала місце перед війною в Грузії у 2008 році.

- Так. Ми справді спостерігаємо певні зміни. Хоч прошу не трактувати їх як підготовку до повномасштабного вторгнення, яка би значила, що за 48 або 72 години росіяни будуть у Львові. Я би радше інтерпретував це як спосіб загострити існуючий конфлікт у даний момент. А також йдеться про те, аби виставити українців у ролі слабшого. І Україна розуміє, що попри зусилля останнього часу в можливій конфронтації з Російською федерацією не має ані найменших шансів без втручання західних країн. А про останнє зараз ніщо радше б не свідчило. Бо, врешті-решт, Україна не є членом НАТО та ЄС. Хоч і співпрацює з ними. Дещо подібне явище спостерігається в скандинавських країнах, але там геополітична ситуація цілковито інша. Натомість, якщо йдеться про Україну, то на даний момент вона лишається самостійною, суверенною країною, що переживає глибоку кризу, внутрішній конфлікт, та має поруч великого сусіда, що дуже цинічно – чого вже й не приховує – втручається до її внутрішніх справ.

PR24/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти