У Польщі найпопулярнішим привітанням з Різдвом є побажання тихих та веселих свят, а також миру та спокою. Хоч ситуація з безпекою в Європі останніми роками погіршилася, свідченням цього є хоча б листопадові теракти у Парижі, все одно більшість європейців має комфорт, який не мають мешканці багатьох африканських та азіатських країн – відзначити свята у мирі та спокої. Немає сумнівів – найбільше цього року світові медіа говорили та писали про Сирію, а також про біженців, які тікають з цієї країни від війни в Європу. Як виглядає ситуація перед святами на Близькому Сході – про це розповів журналіст Міжнародної редакції Польського радіо Міхал Жаковський.
Міхале, Ви тільки нещодавно повернулися з Туреччини, де більшість часу провели в приграничних із Сирією районах. Саме туди від війни та голоду втекли сотні тисяч людей, але навіть в Туреччині їм досі погрожує Ісламська держава. Як зараз виглядає ситуація?
– Я би дуже хотів, аби християни, які сьогодні сядуть за святковий стіл, подивилися на порожнє місце при столі та порожню тарілку, і подумали про тих людей, які не мають своїх домівок. Які мусили втекти через війну, від чиїх домів не залишилося каменя на камені, і які не мають шансу повернутися додому. Сотні таких людей я бачив у прикордонних турецьких селах на сході. Я познайомився з хлопцем, Кайсаром, він був музикантом у Сирії. У Туреччині він знайшов тимчасове помешкання і тепер розмірковує, що робити далі: чи залишатися на місці і працювати за 50 євро на місяць, чи ризикнути і тікати до свого брата до Берліна. У Берліні він отримає соціальні виплати, але не зможе грати музику, а вона є його життям. Тисячі людей на Близькому Сході зараз мають дилему: жити чи виживати.
Як тепер виглядає життя християн, які залишилися на терені Сирії, як виглядає життя язидів в Іраку? Чи вони взагалі мають можливість відзначати свої свята?
– Частина християн може святкувати Різдво, хоча б мешканці Дамаску. Не забуваймо – християни є серед тих, хто підтримує режим Башара Асада. Підтримують хоча б тому, що вони є меншиною, котра боїться за своє життя. Християни у Сирії матимуть Святвечір, але не такий, як раніше. Війна знищила довіру та приязнь, яка існувала між сусідами з різних етнічних та релігійних груп. Християнин вже не запросить мусульманина на Різдво, мусульманин вже не запросить християнина на закінчення Рамадану. Те, що такої дружби вже не буде – це дуже погана інформація з Близького Сходу. Якщо йдеться про язидів, то нещодавно відбулася добра для них подія – відбито місто Сінджар. Курди вигнали терористів Халіфату з частини язидських теренів. Але більшість районів проживання язидів в Іраку досі перебуває під контролем ІДІЛ. Там їх тортурують, вбивають, жінок перетворюють на рабинь. У грудні язиди теж мають своє велике свято, але ми не знаємо, чи зможуть вони його відзначити. Сподіваюся на наземну операцію, яка мала б відбутися на півночі Іраку.
Християнство дуже чітко говорить, що ми зобов’язані допомагати тим, які цієї допомоги потребують. Допомогти біженцям закликає папа Франциск. У той самий час чимало європейських політиків, які представляють партії традиційних християнських цінностей, виступають проти надання притулку сирійцям та називають їх джерелом загроз. Що сталося з Європою, яка завжди була лідером у сфері захисту прав людини?
– Захід просто розриває окови лицемірства. Говорити, що мусульмани і біженці це виключно добрий шанс для Європи – це брехня. Так само брехнею є ствердження, що всі мусульмани та біженці є терористами і хочуть знищити Старий Світ. Конфлікт, який триває на Близькому Сході, був спричинений інтервенцією американців та так званої коаліції, у якій були і ми – поляки. У коаліції не було Німеччини, але це німецька розвідка давала США координати цілей в Іраку. Тут ніхто не без гріха. Прем’єр Голландії порівняв теперішню ситуацію з навалою орди язичників на Римську імперію. То я запитую пана прем’єра – хто є ордою? У Стамбулі я познайомився з Саміром, який втік із Сирії, і вже в Туреччині створив книгарню та найбільшу бібліотеку арабської літератури для дітей. Він хоче жити в безпеці, і він – це орда варварів? У Європі нам бракує знання, бракує емпатії, бракує політики щодо біженців та щодо Туреччини. Європа має проблему не стільки з біженцями, скільки з власним лицемірством.
Коли вже немає нічого, все одно залишається надія. На що чи на кого сподіваються сирійці, які залишили свої домівки через війну?
– Зараз у Туреччині понад два мільйони сирійців намагаються наново розпочати своє життя. 400 тисяч живуть у таборах, решта – намагається адаптуватися до місцевого ринку праці. Туреччина не має щодо них жодної стратегії, зрештою – ніхто не має. Сирійці хочуть знову відчувати гідність та безпеку. Їх країна наразі не може цього запевнити. Туреччина – також не може повною мірою. Європа має запитати сама себе: чи ми в змозі розмовляти про проблему біженців без жодних обмежень, одночасно думаючи про своє майбутнє? Від відповіді на це питання залежить доля мільйонів людей.
Нагадаємо, через воєнний конфлікт у Сирії понад 11 мільйонів людей мусили залишити свої домівки, серед них понад 4 мільйони виїхали до Туреччини, Лівану та Йорданії. У 2015-му році до Європи через Середземне мору прибули майже мільйон біженців. ЄС намагається запровадити систему квот на розподіл біженців та виділив 3 мільярди євро на допомогу Туреччині, на чиїй території проживає більшість втікачів із Сирії. За оцінками ООН, понад 400 тисяч сирійських дітлахів-біженців сьогодні має проблеми із доступом до початкової освіти.
Олена Бабакова