Поки наростає військове протистояння в Донбасі, не спить і дипломатичний фронт. Хоч і зриваються чергові й чергові перемовини про мир в Україні, все більше речників процесу робить голосні заяви. На цей раз, здається, переговірна перевага є в Києва — чи так це?
«Холодна війна» і разом з нею «західні партнери Росії», «збройний державний переворот в Україні» і водночас «повага до територіальної цілісності України», «правда російського телебачення», якій Захід має «принести в жертву ідеологію» — між цими Сциллою і Харібдою дипломатично коливався Серґєй Лавров. Голова МЗС Росії виступив на щорічній прес-конференції перед російськими та закордонними журналістами, у якій, у ролі мудрого старця, розповідав про недалекоглядність усіх «партнерів Росії».
Питання ж польських журналістів стосувалося, зокрема, можливості включення до формату мирних переговорів по Україні Польщі — бо подейкують, що саме російський голова МЗС категорично виступив проти участі в них Варшави, а також відсутності Владіміра Путіна на святкуваннях визволення концтабору «Аушвіц-Біркенау» («Освєнцим»), на яке російський президент не отримав особистого запрошення.
PAP/EPA/MAXIM SHIPENKOV
Що сказав Лавров?
Міністр закордонних справ Росії Серґєй Лавров заявив, що Росія буде підтримувати будь-які формати переговорів з врегулювання конфлікту в Україні, але не бачить сенсу в їх розмноженні.
— Зазначу в дужках, що плодити формати — це не найголовніше. Я не проти того, щоб допускати розширення учасників переговорів. Проте важливо розуміти, яку додану вартість принесе кожен з учасників. У нас є досвід, що пропозиція нових форматів надходила якраз тоді, коли одна зі сторін відчувала себе некомфортно у конфігурації, що існувала. Головне, щоб зміна формату не використовувалася для того, щоб відвернути увагу від суті проблем, — казав Лавров.
Але спершу — найголовніше питання: чи сказав щось Лавров у середу, що могло б свідчити про зміну позиції Росії? На думку публіциста видання «Kultura Liberalna» Лукаша Ясіни, Москва зараз потерпіла фіаско однією стратегії й активно шукає нової.
— Виступ міністра Лаврова взагалі не здивував. Єдине, що могло насторожити нашу увагу — це нотки розчарування, що звучали в його висловлюваннях. Найімовірніше, Лавров покладав надію на певну відлигу у відносинах між Заходом і Росією, він намагався будувати цю відлигу в останні тижні, — каже Ясіна.
Польський публіцист вважає, що, не говорячи нічого нового, Лавров фактично окреслив нинішню дипломатичну поставу Росії, зокрема, у переговорах із Україною.
— Це був «класичний Серґєй Лавров», який час від часу белькотав, але зазвичай це були дипломатичні слова у юридично-політологічному стилі. 80 відсотків цієї прес-конференції — це були гарні слова, які втім нічого не значили. Та це й не дивина — голова МЗС зробив як те, що від нього вимагали володарі Кремля, так і те, чого ми від нього очікували. Якщо він уже говорить щось гостре — то це давно й точно встановлюється «зверху». Цього разу не було жодного політичного приводу Лаврову говорити гостро, адже Росія нині злагоджує свою позицію проти всіх сторін конфлікту, — каже Ясіна.
Свідомо втік від Освєнцима?
Коли польський журналіст поставив Лаврову два запитання, голова російського МЗС відповів на одне і нібито забув відповісти на запитання про приїзд російської делегації до Аушвіцу. Лукаш Ясіна вважає, що Серґєй Лавров свідомо намагався втекти від цього питання:
— Мені здається, що міністр Лавров зробив це свідомо, бо протягом останніх двох днів ми чули дискусію в тих мас-медіа, які слухаються російського зовнішньополітичного відомства, і ця дискусія стосувалася участі російської делегації на урочистостях в Аушвіці. Польська дипломатична версія така: на урочистості визволення концтабору приїжджає кожна делегація згідно з визначенням запрошеної країни. Оскільки Росія висилає голову Адміністрації президента, тобто особу дуже високого рангу, у Кремлі вирішили не доливати олії у вогонь, не використовувати в пропаганді питань Голокосту, бо це може негативно віддзеркалитися на відносинах з єврейськими спільнотами по всьому світу. Отже міністр Лавров, здається, на прес-конференції взагалі хотів уникнути питання про Аушвіц, щоб не робити з цього питання жодних чергових заяв, — каже Ясіна.
Що ж до участі Польщі в переговорах із встановлення миру в Україні — Лукаш Ясіна наголошує, що російська позиція не змінилася, і Кремль завуальовано вказує Варшаві, що бачити її за столом розмов не бажає:
— Серґєй Лавров продовжує, як йому здається, показувати Польщі її місце в шерензі. На думку росіян, Польщу не тому не запрошують на переговори, що існує якась негласна домовленість Франції, Росії й Німеччини та України, а тому, що Польща є надто маленьким гравцем. У Кремлі переконані — вас нема там, бо ви не маєте жодного політичного значення у світовій політиці, не знаєтеся на Україні, то про що нам із вами вести переговори? — каже Ясіна.
Росія як друг і брат
З іншого боку, Лавров адресував багато моментів свого виступу Заходові і всіляко намагався показати, що Росія - його друг і стратегічний партнер, на цей раз у боротьбі з ісламським фундаменталізмом:
— Увесь виступ Серґєя Лаврова зводився до того, щоб виправдати Москву і показати, що Росія — відкрита. Проте Лавров не сказав нічого нового. А мовою дипломатії це означає, що Москва щойно опрацьовує свою теперішню позицію, Росія була спантеличена розвитком подій в Україні, вона не того очікувала. Планувалося, що буде компроміс із Заходом, який ґрунтуватиметься на боротьбі з ісламським екстремізмом. Отже, нічого не говорячи, Лавров сказав, що Росія щойно роздумує над своєю концепцією того, що відбувається, — каже Ясіна.
PAP/EPA/MAXIM SHIPENKOV
Проте Лукаш Ясіна не вірить, що Росії легко, як у 2001 році, вдасться увійти в антитерористичну чи будь-яку іншу коаліцію із Заходом, об’єднану загрозою із боку фундаменталістів:
— Ця концепція може потенційно подіяти, проте в такому випадку Росія матиме більші фактори ризику. Серґєй Лавров і Владімір Путін чудово усвідомлюють, що внутрішні проблеми мусульман у Росії нині — значно більші, ніж у 2001 році, а влада Рамзана Кадирова у Чечні — найкращий доказ цього. Звісно, можна піти на умову з Заходом в умовах ісламської загрози, проте це означатиме серйозний розголос всередині Росії. Це означатиме, що Росія у внутрішній політиці муситиме відійти від імперської ідеології, яка поєднує громадян слов’янського і мусульманського походження, у бік більш націоналістичної практики. Я не думаю, що Москві у цьому випадку вдасться всидіти на двох кріслах — одночасно засуджувати ісламський фундаменталізм у світі і шукати компроміс з ісламістами на своєму власному подвір’ї. Однак у самій Росії є чимало радикальних мусульман, один Кадиров чого вартий — він уже не приховує свого радикалізму, — каже Ясіна.
Між тим, поки Росія намагається виставити на передову боротьбу з ісламістами, на її думку, головною загрозою світовому порядкові, нібито здається, що посилюються вихідні переговірні позиції України. Однак, завершує Лукаш Ясіна, проблема в тому, що ці переговори все частіше мають ознаки театру, який нічого не значить і по через який усе менше можна досягти. Принаймні в тому форматі, що існує.
Ігор Ісаєв