Цього року виповнилося 15 років, як Польща стала членом НАТО. У 1999-му вступ до Альянсу видавався 100% гарантією безпеки країни. Протягом останніх місяців чимало експертів критикує блок за нерішучі в умовах російсько-українського конфлікту. Чи можна очікувати, що НАТО займе гострішу позицію щодо Москви?
Польські політики завжди підкреслюють, що основою національної безпеки країни є членство у НАТО, ЄС та співпраця зі США. Маємо щось зробити для НАТО та США, аби потім, у разі чого, бути певними у їхній допомозі, - так експерти коротко пояснювали сенс організації польської місії до Афганістану. Якщо до самої Варшави Альянс претензій не має, то чимало аналітиків у країні над Віслою НАТО як раз критикують – три місяці тому пройшов саміт блоку у Ньюпорті, який не приніс радикальних рішень для зміцнення обороноздатності Альянсу.
Тепер же представники НАТО все частіше підкреслюють, що Росія є загрозою для колективної безпеки, генсек Єнс Столтенберґ навіть не відкидає можливості, що Україна колись долучиться до ґрона натівських країн. Чи означає це, що таких миролюбних настроїв у НАТО, як ті що були під час уельського саміту, вже немає? Директор Польського інституту міжнародних відносин Марцін Заборовський припускає, що саме протягом останніх місяців у НАТО відбулися значні зміни:
- На мою думку, саміт в Уельсі був початком переорієнтації в НАТО. Тоді зміна курсу була ще доволі несміливою. Наразі позиція натівських країн є схожою, її можна коротко підсумувати словами глави Європейської ради Дональда Туска – Росія не є нашим партнером, вона є нашою проблемою. На даному етапі НАТО випрацьовує концепції, як собі з цією проблемою порадити. Вже в Уельсі прозвучало кілька рішень, що Альянс робитиме у випадку «прикрої несподіванки» з боку Росії. Не варто забувати, що події останнього року є для НАТО шоком. Протягом майже 20 років контекст європейської безпеки розбудовувався з переконанням, що Росія раніше чи пізніше приєднається до західних країн. Більшість натівських країн досі важко переживає, що вони припустилися настільки фатальних помилок, оцінюючи перспективи співпраці з Москвою.
Однією з таких країн, котра довго наполягала на можливості ведення діалогу з Росією, є Німеччина. Ключовим фактором для справних дій Альянсу у Європі є добрі відносини між нею та США. Протягом останнього року контакти між Вашингтоном та Берліном не складалися найліпше: то шпигунські скандали, то американці переймали ініціативу дій у Європі. Тепер у Німеччині з вуст канцлера Ангели Меркель можна почути слова критики щодо Росії, не менш гострі, ніж їх проголошують сенатори-республіканці. Чи можна сказати, що заповідається ренесанс діалогу між двома країнами? Відповідає Ян Марія Новак, колишній посол Польщі при НАТО:
- Слово «ренесанс» у даному випадку є занадто сильним. Після поганого періоду у двосторонніх відносинах між Берліном та Вашингтоном, що був затьмарений шпигунськими аферами, критикою, справою Сноудена, сьогодні взаємини між цими державами є на кращому рівні. Думаю, що серед німецького політичного істеблішмента зросла свідомість того, що Сполучені Штати є не тільки важливим елементом європейської безпеки, а й що вони самі є європейською супердержавою. У Європі неможливо будувати безпеку континенту без Сполучених Штатів. У Німеччині популярною досі є теза, що безпеку треба розбудовувати не проти Росії, а з Росією. Над тезою, звісно, можна замислитися. Але якщо до такого партнерства не долучаться США, то сенсу воно абсолютно не матиме.
Хоч Берлін вже не хоче «дружити» з Москвою, проте досі опирається, аби нові постійні бази НАТО були утворені на території країн Центрально-Східної Європи, в тому числі й у Польщі. Цю позицію коментує Марцін Заборовський:
- Я це сприймаю наступним чином: той факт, що канцлер Німеччини сказала, що більше не бачить шансів на партнерство з Росією, вже є величезною зміною. Німецька закордонна політика переживає реальний шок, роблячи таку переорієнтацію. Так, з польської точки зору ці зміни відбуваються занадто повільно, але ми їх оцінюємо інакше, бо маємо спільний кордон з Росією.
Тон у НАТО досі задають США: вони були ініціатором гострих санкцій проти Росії, вони ж проштовхнули в Уельсі ідею розгортання мобільних натівських груп на терені Польщі. Чи можна прогнозувати, що в світлі останніх змін у Берліні європейська політика щодо Росії набуде тієї ж рішучості, що й політика США? Ян Марія Новак вважає, що про це ще зарано говорити:
- Це дуже повільний процес. Частина європейців не має такої вразливості на українські справи, між іншим, з географічних причин – для половини країн ЄС, європейських членів НАТО, більш близьким сусідством є Північна Африка. Поза Тунісом та Марокко, цей регіон виглядає дуже нестабільно, і загрози європейській безпеці звідти в очах французів та іспанців можуть мати пріоритет над українськими. Я б сказав так – ЄС досі важко випрацювати спільну рішучу позицію щодо України. Це процес, і він ще триватиме незалежно від того, що відбувається за океаном. Я бачу перспективи для співпраці між Україною та країнами НАТО по обидва боки Атлантики в сфері економіки та реформ: готовність взяти участь у так званому плані Маршалла для Києва декларують і США, і їхні європейські союзники.
Професор Ендрю Міхта, колишній директор американського German Marshall Found у Польші, виступаючи нещодавно у Варшаві сказав, що допомога НАТО для України залежатиме від того, чи Україна за рік існуватиме як держава, бо особисто для нього це є неочевидним. Чи подібні побоювання є поширеними серед країн-членів НАТО, і чи не логічно у такому разі було б допомогти Україні зброєю? Посол Новак стверджує, що на таке рішення українцям доведеться ще зачекати, проте це ще не означає, що вже підготовлена відповідь «ні»:
- Я не маю такого драматичного та песимістичного погляду на перспективи України, як професор Міхта. Українська національна ідентичність завдяки Майдану осягнула новий рівень, тому не можу уявити собі чогось такого як повний занепад української держави, чи то через мілітарну агресію, чи то через економічну кризу. Хоча Україна дійсно проходить через важкі часи, її майбутнє не є наперед визначеним. Якщо ж йдеться про поставки летальної та наступальної зброї для української армії, то тут я як раз визначеності не бачу. Якщо НАТО чи США одноосібно наважаться на щось таке, то це одразу призведе до серйозної ескалації у стосунках з Росією. Так, у Вашингтоні зараз оновлений Конгрес та Сенат, вони можуть інакше підійти до справи, проте я не бачу можливості для поставок зброї до України без збільшення масштабу російського вторгнення. Отже, питання не є закритим, проте вирішуватиметься у такий парадигмі.
Додамо, що деякі країни НАТО, між іншим Канада, вже надають Україні нелетальне озброєння. Як заявив у середу в Варшаві генерал Боґуслав Пацек, керівник групи радників НАТО щодо реформування військової освіти в Україні, Альянс долучиться до підготовки сержантського складу української армії. Переговори на цю тему між представниками НАТО та Міноборони України розпочнуться 15 грудня.
Олена Бабакова