Україна - ЄС: що після Вільнюса?

У той час, як перспектива підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС виглядає все більш певною, щораз частіше можна почути питання: а що після Вільнюса? Відповідь на нього намагалися дати учасники конференції «Інтеграція України з Євросоюзом», що у середу завершилася в Брюсселі.

Протягом двох днів у столиці Об’єднаної Європи українські та європейські експерти й політики дискутували, як може виглядати співпраця між Києвом та Брюсселем після підписання Угоди про асоціацію Україна – ЄС. Учасники конференції «Інтеграція України з Євросоюзом» у цілому позитивно оцінили переспективи підписання Угоди на саміті у Вільнюсі наприкінці листопада, однак й зазначили – для громадян України та української влади це лише початок непростого періоду трансформації країни. А для ЄС – новий виклик: як зробити співпрацю з Києвом більш продуктивною в економічній, а потенційно і політичній площині.

«Мене часто запитують – яку користь матиме ЄС від асоціації з Україною», – сказав Яцек Протасєвич, віце-голова Європарламенту. І як офіційний представник Євросоюзу запропонував свою відповідь на питання:

– Перший пункт це стабільне та безпечне сусідство. Це те, на чому залежить кожній державі або міждержавному об’єднанню. Для Європи немає гіршої перспективи, ніж нестабільна та погана економічна ситуація у сусідніх країнах. Як приклад можу назвати ситуацію у наших південних сусідів на другому боці Середземного моря. Асоціація між Україною та ЄС це ключовий елемент стабілізації нашого східного сусідства. По-друге, асоціація сприятиме зміцненню незалежності та суверенітету України. І по-третє, я сприймаю підписання Угоди як своєрідний експорт Євросоюзу до України. Запровадження Угоди в життя означатиме, що Київ у перспективі прийме 75% законодавства ЄС. А це призведе до поліпшення демократичних стандартів, зміцнення громадянських прав і свобод, боротьбу з корупцією та покращення інвестиційного клімату.

Віце-голова Європарламенту також окреслив економічні бонуси, які асоціація принесе європейському та українському бізнесу:

– Майже 50-мільйонний український ринок споживачів, за умови поширення на нього європейських законів та стандартів, стає дуже привабливим для західних інвесторів. Ми, поляки, знаємо це з власної історії. Це не перебільшення, що цінність українського ринку для Європи є порівнювальною з цінністю польського ринку на початку 90-х років. І ще важливий аспект: ми потребуємо України як вірогідного партнера, якщо йдеться про поставки енергії з Росії. І Угода про асоціацію якраз це нам і гарантуватиме.

Яцек Протасєвич підкреслив: в економічній площині наслідки Угоди передбачити доволі легко і вони дадуть про себе знати протягом найближчих років. Натомість що викликає більше питань – це політичні наслідки союзу Києва та Брюсселя:

– Якщо ЄС має амбіції стати не тільки економічним, а й політичним гравцем на світовій арені, то він мусить осягати результати. Якщо Україна не підпише асоціацію з ЄС, ініціатива Східного партнерства фактично позбавлена сенсу. Непідписання документа у Вільнюсі буде поганим сигналом для решти країн-учасниць програми. Я не погоджуюсь з радниками президента Путіна, які вважають, що асоціація з ЄС ослабить Україну у міжнародних відносинах. Ні, вона її тільки зміцнить! Це стане початком нового сценарію й у європейсько-російських контактах. ЄС потрібне партнерство у відносинах з Росією, якого часто немає. Асоціація Україна–ЄС це запорука більш партнерських відносин між Росією та її сусідами, в тому числі пострадянськими країнами.

Доволі амбітну пропозицію щодо перспектив співпраці України та ЄС має польський євродепутат, співголова комітету міжпарламентської співпраці Україна – ЄС Павел Коваль:

– Якщо вже є рішення української влади: так, підписуємо, а я маю таке враження, що протягом останніх півтора місяця з цього приводу у Києві панує консенсус, – то з нашого боку за тим має слідувати політична декларація, що Україна має перспективу повного членства в Євросоюзі. Ми у Брюсселі розуміємо, що Україна не вступить до ЄС завтра чи післязавтра. Але якщо ми даємо добрий для економіки документ – Угоду про асоціацію, але громадянам України не пропонуємо тих самих прав, які мають громадяни країн-членів ЄС, то таку політику історики колись назвуть неоколоніалізмом. Ми не повинні дивитися на наших партнерів як на європейців другої категорії, які можуть щось заробити у нас, ми щось – у них, але які не можуть щотижня як ми виступити з трибуни Європарламенту.

Павел Коваль підкреслює – від моменту підписання Угоди у Вільнюсі успіх української євроінтеграції має бути не тільки справою Києва, а й справою Брюсселя. І ось що треба зробити, аби вибір України на користь Заходу був закріплений:

– На мою думку, найважливіша справа це візовий режим. Громадяни України не мають стояти у чергах під консульствами та проходити через принизливі процедури. Той контроль, який зараз проводять консульства ЄС, спокійно можна проводити на кордоні. Наша вірогідність як партнерів буде залежати від того, наскільки швидко ми зможемо запровадити безвізовий режим з Україною. Друга справа – мусимо готуватися до того, що Україна колись буде в ЄС. А для цього потрібні будуть добрі кадри. Має повстати щось на зразок Європейського колегіуму для країн Східного партнерства, який буде готувати фахівців, які знають європейське право та механізми євросоюзних інституцій. Третє – це тимчасове запровадження в дію Угоди про асоціацію до повної її ратифікації. Політика це швидка сфера. Українці якомога швидше мають відчути, що вони зробили добрий вибір, їх ніхто не ошукав, і не піддаватися аргументації противників європейської інтеграції Києва.

Повністю віддатися плануванню щасливого майбутнього співпраці з Україною після Вільнюса учасникам конференції заважало лише одне – невирішеність справи Юлії Тимошенко. Як наголосив екс-президент Польщі та учасник спеціальної місії Європарламенту до України Алєксандер Кваснєвський, незважаючи на всі досягнення української влади, цього пункту оминути не вдасться:

– Це умова, яка була сформульована ще понад півтора року тому, коли ми тільки починали нашу місію до України. Тоді були озвучені три пункти: зміни у кримінальному законодавстві, зміни виборчої системи та звільнення політичних в’язнів. Всі вони залишаються у силі. Тепер перед самітом у Вільнюсі маємо усунути останню перешкоду, для цього є чотири тижні. Зараз маємо усі шанси, аби підписати Угоду про асоціацію з Україною. Пам’ятаймо: з одного боку це буде історична подія для України, символ певного вибору напрямку розвитку, але з іншого – лише початок шляху імплементації реформ. у Польщі це тривало кільканадцять років. Тому не будьмо наївними – Україну чекає непростий та тривалий шлях.

Отже, деякі терміни вже відомі. До саміту у Вільнюсі залишаються шість тижнів. Чотири тижні має місія Кваснєвського та Кокса, аби домовитися з українською владою про умови звільнення Юлії Тимошенко. Скільки триватимуть в Україні реформи? Коли й український прапор з’явиться біля Європарламенту? Про це наразі ніхто з певністю сказати не може. Найбільш популярний у Брюсселі прогноз – за 15-20 років.

Конференція «Інтеграція України з Євросоюзом» проходила у Брюсселі 15-16 жовтня, її організатором є Польсько-український клуб журналістів.

Олена Бабакова