Logo Polskiego Radia
Print

Європа мало знає про російську опозицію

PR dla Zagranicy
Olena Babakova 18.07.2013 16:27
Інтерв'ю з Віктором Россом, польським дипломатом, колишнім послом у Молдові та Вірменії
EPA/VALENTINA SVISTUNOVA

У Польщі у зв’язку з оголошенням вироку Алєксєю Навальному більше заговорили про політичну ситуацію в Росії. Натомість, як вважає Віктор Росс, професор, політолог та дипломат, колишній посол Польщі у Молдові та Вірменії, у Варшаві доволі мало знають про російську опозицію та доволі пасивно реагують на зміни в сусідній країні.

Пане професоре, тільки протягом останнього року в Росії відбулися процес над Алєксєєм Навальним, «Болотна справа», притулок отримав Едвард Сноуден, розпочався наступ на західні громадські організації. Сполучені Штати протестують, а Європа поводиться доволі стримано. Це свідома стратегія – не заганяти Росію в кут, чи брак ідей, що ж робити з Росією?

- Я б розпочав з нашої, польської політики щодо Росії. А їй, на жаль, не можу дати позитивної оцінки. Політика Варшави є дуже пасивною, вона реалізує стратегію м’якого реагування на ті події, що відбуваються у Росії останніми роками. Раніше Польща була лідером у регіоні з точки зору промування демократичних цінностей, зараз наші політики намагаються не помічати того, що відбувається в Москві. Чути критичний голос колишнього голови Європарламенту Єжи Бузека та міністра закордонних справ Радослава Сікорського, але це абсолютно неадекватно у порівнянні з тим, що відбувається. Держави Західної Європи, я думаю, просто протирають очі зі здивуванням – вони не були готові до такої еволюції російської політики. Росія ж нервово реагує навіть на малу критику з боку Європи. Москві «раптом» почав подобатися Віктор Орбан, якого часто критикує Брюссель. Москва підтримує його рішення про вихід МВФ з Угорщини, підтримуючи цим антиінтеграційні та антиєвропейські настрої.

Але чим здивована Західна Європа? Це ж той самий, добре відомий їм Путін. Чи не той самий?

- Однак не той самий. Путін до 2008 року побудував вертикаль влади і намагався розповсюдити цю систему на сусідні держави. І російський приклад прийняли Вірменія, Азербайджан, країни Середньої Азії. Але у 2011-2012 році Путін потрапив під «холодний душ» демонстрацій проти його партії та існуючого режиму. З’явився новий середній клас, який вимагає реформ. І Путін на початку президентського строку декларував курс на реформи, але тепер все більше від цього курсу відходить. Ніхто вже не говорить про вільні вибори губернаторів в регіонах. Виглядає, що та команда, котра зараз керує Росією, не знає, як розвивається ситуація. Захід раніше цінував Путіна за певне впорядкування справ всередині Росії, і тепер почувається розчарованим. Тому для мене перспективи цього режиму в Росії є під знаком запитання.

Тобто, Ви не прибічник тези, що допоки будуть покупці на російські енергоресурси за високими цінами – ситуація у країні не зміниться?

- В короткотерміновій перспективі ця теза справджується. Допоки нафтою можна змащувати державний механізм, це будуть робити. Але такий підхід призводить до деградації російської економіки. І Путін про це знає. Газ та нафта для Росії – як голка для наркомана. А всі ми знаємо, яка доля чекає на людей, які зловживають наркотиками. Гарний настрій на початку – сумні перспективи.

Поговоримо про альтернативи. Як Захід, як Польща сприймають російську опозицію? Чи бачать в її представниках майбутніх партнерів, як оцінюють їхні програми?

- У Польщі дуже мало знають про те, що зараз відбувається у Росії. В Європі всі бачили картинку протестів на Болотній площі і проспекті Сахарова, але на цьому кінець. Відмінності між окремими групами в складі російської опозиції залишаються загадкою. Тоді як у Координаційній раді російської опозиції представлені практично всі: від крайніх лібералів до крайніх націоналістів. Тому немає єдиного голосу російської опозиції, як це було у нас в 80-і роки. Звісно знаною фігурою є Алєксєй Навальний, але не думаю, що багато хто детально цікавився його поглядами. Він має великі політичні амбіції, від яких його не стримає навіть судовий вирок. Він потребує широкої підтримки, тому намагається пристосуватися до аудиторії. Звідси його дещо націоналістичні коментарі щодо України та Грузії, мешканців Північного Кавказу.

Тобто, російська демократія й надалі закінчується там, де починається національне питання?

- Я б не поширював цю тезу на всю російську опозицію. Є російські ліберали та демократи, які не мають імперіалістичних амбіцій та мають повагу до всіх народів, які постраждали від Радянського Союзу. Але націоналізм це реальна проблема російської політики, втім опозиційної, й не можна її недооцінювати.

В Євросоюзі насправді вірять: якщо не підпишуть Угоду про асоціацію з Україною, то Київ негайно схилиться до союзу з Москвою?

- Польща вже не акцентує тему України настільки міцно, як кілька років тому. І це теж помилка нашої східної політики. Варшава замість сконцентруватися на євроінтеграції України підкреслює значення Волинської трагедії. Тут звісно важливо сказати всю правду до кінця, і не думаю, що Україна не готова цю правду прийняти, як твердить навіть дехто з представників української демократичної опозиції. Для мене питання - чи Київ підпише Угоду про асоціацію восени чи наступного року є малоістотним. Але асоціації між Україною та Росією я просто не бачу. Шантаж, який Росія практикує щодо Києва з метою схилити його до Митного союзу, викликає радше напруження ніж зближення.

У Євросоюзі існує думка, якщо Угода про асоціацію не буде підписана в листопаді, це буде фіаско для української євроінтеграції та фіаско програми Східного партнерства, яка є спробою наблизити країни Східної Європи, котрі традиційно перебувають у сфері російського впливу, до ЄС.

- Я не поділяю цю думку. Метою програми Східного партнерство не є підписання асоціаційних умов з кожною з 6 країн-учасниць. В Україні можуть послабитися проєвропейські настрої, однак ентузіазм щодо Європи там і так є слабким. З власного досвіду знаю, що для українського суспільства європейська тематика є доволі маргінальною. Натомість стан програми Східного партнерства є невизначеним. Невідомо, чи цією програмою ЄС притягує країни Східної Європи до себе, чи навпаки відмежовується: ми вам допомагатимемо, але без перспективи членства в Об’єднаній Європі. Зараз головний сенс Східного партнерства це розвиток громадянського суспільства, і в цьому вимірі, я впевнений, результати є та будуть. Можливо, ці результати не так видно у такій великій державі як Україна, але в Молдові, Грузії та Вірменії я бачу позитивні зміни.

Олена Бабакова

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти