Logo Polskiego Radia
Print

«Ви маєте стати ліпшими хижаками»

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 27.07.2018 18:38
  • Transhumanizm II UA.mp3
До Вашої уваги друга частина розмови про трансгуманізм з доктором Міхалом Кацпшаком
Жуль Бастьєн-Лепаж, «Діоген» (фрагмент)Жуль Бастьєн-Лепаж, «Діоген» (фрагмент)Wikimedia Commons - Domena publiczna

Минулого тижня Ви могли почути першу частину моєї розмови з доктором Міхалом Кацпшаком, віце-головою Польського трансгуманістичного товариства, про суть трансгуманізму – цього лише на перший погляд нового напрямку в історії філософії. А отже, насамперед йшлося про долання людиною власних меж, навіть про формування якогось нового виду тощо. Зокрема, кажучи про один з можливих сценаріїв такої еволюції або навіть революції, мій співрозмовник навів приклад російського філософа Ніколая Фьодорова: «за Фьодоровим, людина мала би стати якоюсь цілковито новою істотою – духовною». Натомість людину, на його думку, «ми долаємо саме за допомогою науки [] в її тілесності, але й завдяки ній».

До Вашої уваги друга частина нашої розмови, в якій своєрідним антагоністом Фьодорова є, зокрема, Фрідріх Ніцше. Але не тільки, бо в розмові з’явиться й український мотив…

- Ніцше, власне кажучи, не відкидає тваринного елементу в людині. Навіть навпаки, він пише: «ви маєте стати ліпшими хижаками». Ніцше захоплений чистою, біологічною силою. Його надлюдина була б дощенту з плоті й крові, наскрізь біологічна, а заразом така, що цілковито відкинула б добро і зло, тобто класичну, принаймні, концепцію добра і зла. Вона б сама для себе визначала цінності. Це така істота, що повинна стати ліпшим хижаком, такою собі білокурою бестією. Хоча часом є так, що з’являються концепції, аби Ніцше, так би мовити, вирвати зуби, його ікла, перетворивши його у лагідного постмодерніста. Проте, на мою думку, якщо добре, уважно почитати його книжки, то можна переконатися, що його, однак, захоплювала хижість, сила. Зрештою, в Так мовив Заратустра є такий фрагмент: «О вищі люди, що вас узріло моє око, воістину мою надлюдину назвали б ви дияволом». Тобто, це потужна, сильна істота, але така, що знаходиться поза добром і злом.

- Але це не єдині сценарії, що пропонувалися філософією того часу.

- Так, я ще хотів звернути увагу, якщо говоримо про філософію, на такого менш відомого філософа, який мав тріумф, був дуже популярним у 50-х роках ХХ століття. Це француз Тейяр де Шарден. І цей філософ (єзуїт, до речі, хоча згодом його тексти виявилися забороненими в Католицькій церкві) виходив з того, що людина є, власне, етапом еволюції, що її можна здолати, перевершити. Але це відбувається не так, як пропонував Ніцше, тобто індивідуально. Може, також, і не так, як про це писав Фьодоров, тобто неначе релігійним шляхом, хоч і науковим. Тейяр де Шарден вважав, що людина спроможна сформувати ноосферу – нову сферу колективної свідомості. А заразом долання людини (бо де Шарден виразно про це каже) стане можливим завдяки колективній співпраці людей одного з одним. А також завдяки любові. Любов у всіх її вимірах не є нічим іншим, як «слідом елементу, залишеним у серці внаслідок психічного збігу в собі всесвіту». Це перша його ідея. А по-друге, він пише про переконання, яке існує ще й досі, що «в нас, людях, біологічна еволюція сягнула своєї вершини, а досягши здатності мислити життя начебто втратило свою динаміку. Чи, однак, не варто було б сказати, що навпаки – воно робить новий стрибок уперед. Як же можна не зауважувати, що той самий циклон, але цього разу в суспільній площині, вирує й надалі над нашими головами, збираючи всіх нас під своїм натиском, він веде до вдосконалення кожного з нас; органічно нас зв’язує з усіма іншими людьми».

Тобто, одним словом, це було б таке колективне долання людини, воно відбувалось би в спільноті завдяки любові. І, що цікаво, це має також зв’язок з християнством. Адже, не забуваймо, що Тейяр де Шарден був єзуїтом, і він вважав, що таким чином людина досягне точки омега свого існування, тобто становища Христа, такої точки, в якій людина з’єднається з Христом і всі ми, можна сказати, зіллємося з ним воєдино, долаючи свої сьогоднішні межі. Тейяр де Шарден також не відкидав на цьому шляху науки.

- Тут можна додати, що у випадку точки омега, про яку каже Тейяр де Шарден, ми маємо також справу із таким богословським поняттям, як містичне тіло Христа, частинами, членами якого є всі представники Церкви. А з іншого боку, варто було б підкреслити, що Тейяр де Шарден був джерелом натхнення для Володимира Вернадського – українського вченого і мислителя, який писав про ноосферу як про новий вид, притому не лише біологічний, бо він вже мав також геологічний вимір. Зрозуміло, що людина вже давно стала вагомим геологічним фактором, але тут ідеться про формування симбіозу людськості – вже безособової – з усією планетою. Як би це можна було прокоментувати?

- Безперечно. Зрештою, в православній теології з’являється ідея обожіння людини. Звісно, вона має цілковито інший характер: тут, може, не йдеться про подолання людськості у дослівному трансгуманістичному значенні. Але існує ідея боголюдини. Нею дуже цікавився Достоєвський. І, з одного боку, маємо боголюдину, а з іншого – людинобога. Правду кажучи, трансгуманізм був би ближчим ідеї людинобога, що особливо не подобалася Достоєвському. Істота боголюдини полягала би в тому, що ми якось наближаємося до єдності з Христом. Натомість ідея людинобога відповідала би радше Фойєрбахівському трендові, коли людина замінила би собою Бога, витіснила би його. Зрештою, одна з найпопулярніших останнім часом книжок – це Homo Deus Юваля Ноя Гарарі, тобто Людина-Бог. Це, власне, та нова істота, що мала би прийти завдяки культурі та цивілізаційному, технологічному прогресу. І то було б, радше, таке конструювання надлюдини, що становило б опозицію релігії.

Звернить також увагу, що, своєю чергою, вже не в православній, а в комуністичній, більшовицькій традиції з’являється ідея богостроительства, тобто творення Бога. Вона народилася у перше десятиріччя ХХ сторіччя, власне, на основі марксизму. Декотрі марксисти, що забавно й цікаво, такі, як Луначарський, захоплювалися Ніцше. Я говорю про радянських марксистів. І згідно з цією ідеєю, належало створити Бога як творіння колективу. Це було таке-собі поєднання марксизму і релігії. Більшовики мали тут проблему: з одного боку, вони прагнули знищити релігію, а разом з цим розуміли (за Вольтером, якого добре знали), що, однак, вона людині потрібна. Тому богостроительство мало стати новою квазі-релігією – або просто релігією – що спиралась би на творіння людини-Бога, Homo Deus, власне, людобожества, можна сказати, котрого так боявся Достоєвський.

- Схоже, що тієї перспективи, про яку йдеться в трансгуманізмі, тобто кінця людини, яку ми знаємо, не уникнути. Це необхідність, з якою ми маємо справу вже сьогодні, й від неї не втекти. Чи не так?

- Мені саме так здається: від неї не втекти, цього просто не можна відкинути. Звісно, існують і, напевно, завжди існуватимуть якісь мракобісні ідеї, покликані затримати людину в її стрімкому русі. Але все це вже було задумане і, - як колись написав Станіслав Лєм, - буде виконане. Адже людина має такі можливості, по суті, вже на відстані витягнутої руки – це й пересадка органів, нові протези (сьогодні декотрі з них ми вже можемо просто друкувати на тривимірних принтерах) – все це буде дедалі доступнішим і дедалі досконалішим. До цього штучний інтелект, величезні успіхи в медицині, котрі вже зараз збільшили нашу середню тривалість життя на 20-30 років у порівнянні з тим, що було ще 50 років тому. Всього цього просто не зупинити, бо людина хоче жити довше, вона хоче більше бачити, більше розуміти, хоче бути ліпшою, ніж інші, а навіть ліпшою, ніж вона сама – бути кимось і чимось більшим, перевершувати себе саму. Це ідеї, що завжди були близькими амбітним людям. Тому ніхто не зупиниться на тому, що має сьогодні – просто не може зупинитися. Хіба що ми цілковито знищимо свою цивілізацію. Але в іншому випадку я не бачу жодної альтернативи. Людина хотітиме жити довше, знати більше, бути кимось більшим, і ми повинні такий прогрес зробити для неї можливим.

Антон Марчинський

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти