Сьогодні в рубриці «Hortus (In)Conclusus» ми знову звернемося до питання, ким є людина. Що являють собою її межі? Та чи ми спроможні уявити себе як когось, хто цей людський стан так чи інакше долає? Всі ці питання ставлять, зокрема, представники дедалі популярнішої в філософії течії, яку називають трансгуманізмом.
А детальніше на цю тему я розмовляв з доктором Міхалом Кацпшаком, віце-головою Польського трансгуманістичного товариства. До Вашої уваги перша частина нашої розмови.
- Чим є трансгуманізм? Чи йдеться про кінець людини, долання якогось перехідного людського стану?
- Трансгуманізм здається новою ідеєю, адже справді це поняття функціонує, по суті, лише з 70-х років. Натомість, на мою думку, з філософської перспективи ця ідея новою насправді не є. Можна сказати, що вона якось супроводжувала людину завжди. А також, звісно, вона була присутня в релігії, близькій людині від початку її історії. Людина прагнула якимось чином досягти божественного стану, бути кимось більшим, сягнути певних ідеалів. У більшості релігій, особливо у великих монотеїстичних, присутня ідея безсмертя. Її, однак, перенесено до потойбічного світу. Існує також ідея надлюдини – людини сильнішої та ліпшої. Це і герої у грецькій міфології, і святі в християнстві тощо.
Врешті, певним елементом трансгуманізму є, наприклад, ідея штучного інтелекту, до якої ми вже починаємо звикати. Це явище народжується сьогодні на наших очах. І в певних концепціях воно функціонує певною мірою, як колись Бог. Тобто це щось, покликане передбачати майбутнє, а також підказувати нам як чинити – таке собі всевидяче божество. Отже всі елементи, присутні в трансгуманізмі, колись вже функціонували у релігії та інших різних аспектах людської культури.
- Йдеться, отже, про подолання всіляких обмежень людини, вихід поза актуальну – і це слово тут вельми доречне – людську природу…
- Так, бо чим є трансгуманізм? Отже передусім це ідея, віра, переконання, що ми спроможні подолати, перевершити людину, наш людський стан; що цей стан не є раз і назавжди даним кінцевим пунктом; що ми не є вінцем творіння, а лише етапом еволюції. І якщо дотепер еволюція відбувалася несвідомим, біологічним чином, коли виживали ті, хто був найліпше пристосований до свого середовища, хто найефективніше переказував свій генотип, то трансгуманізм прагне взяти справи у власні руки та цю еволюцію розвивати надалі вже під контролем людини. Це ми тепер матимемо проектувати себе самих, себе вдосконалювати, а не сліпий жереб долі, як це було у випадку біологічної, природної еволюції.
- Тут можна зауважити дуже цікавий парадокс, адже, з одного боку, ми говоримо про заперечення людської природи, про її подолання, власне, а з іншого – не йдеться заразом про подолання нас самих, нашої суб’єктивності, що значною мірою з людською природою може не збігатися.
- Певною мірою так. Тут ідеться про подолання людини як виду, а не конкретного прикладу поняття ’людина’. Тому, звісно, у номінальному значенні це стосується також всіх окремих людей, проте пам’ятаймо про те, що навіть якщо колись шлях до надлюдини або постлюдини буде відкрито, то це не значить, що ми як конкретні істоти перестанемо функціонувати, існувати. Ніхто нас не знищуватиме. Натомість трансгуманізм для нас як людей створить ліпші умови існування в тій формі, що нам дана. Отже, тут ідеться про подолання людини у значенні виду. Можливо, колись справді з’явиться щось нове – ми створимо якусь нову істоту. Однак, це не значить, що істота, котрою є кожен з нас, муситиме зникнути з цього світу. Місце в ньому буде як для нас, так і для тих постсущих, які нам вдасться створити.
- Ти звертаєш увагу на те, що ми вже сьогодні в змозі спостерігати розвиток штучного інтелекту (що має безпосереднє відношення до трансгуманізму). Крім цього, ми маємо справу з різноманітними медичними технологіями сучасності, як, хоч би, з імплантатами. І все це спонукає до того, аби, можливо, дати нове визначення самій людині або, можливо, уточнити ті її дефініції, що вже існують. Адже, чи є визначення, дефініція? Як сама етимологія цього слова підказує, це проведення меж, границь того чи іншого явища, їхнє відкриття або перевідкриття. Отже, з огляду на все це, де пролягає межа людини, долаючи яку ми перестаємо бути людьми? Так, наприклад, - зводячи це питання до конкретних прикладів, - за якого числа імплантатів конкретна істота перестає бути людиною, а починає сприйматися як машина або напівмашина?
- Це добре питання, але також певною мірою парадоксальне. Це парадокс, відомий ще від стародавніх філософів. Тут можна навести, хоч би, парадокс судна Тезея, в якому мінялись би окремі частини. Коли, отже, воно перестає бути судном Тезея та виявляється чимось іншим, новим кораблем? А також інший, мабуть, більш банальний, а заразом показовий парадокс – це класичний парадокс лисого: коли лисий стає лисим? І перший, і другий парадокси звертають увагу на те саме. Так, якщо йдеться про парадокс судна Тезея, то я був би схильний підкреслювати, що форма залишається незмінною, а тому це весь час той самий корабель попри те, що в ньому було замінено всі окремі його елементи. Те саме діється з людиною. Тому важко сказати, коли надходить момент, коли людина перестає бути людиною, а виявляється якоюсь новою істотою. Можливо, його немає, а йтиметься про континуум, коли, звісно, з одного боку людина невпинно ставатиме чимось іншим, а з іншого – продовжуватиме називати себе людиною. Якби ми порівняли себе сучасних з людьми, що жили три тисячі років тому, то попри біологічну схожість, ми виявились би суттєво інакшими: маємо куди більші знання, відмінний світогляд, нерідко ми також значно здоровіші, ліпше харчуємося, тобто інакше сприймаємо світ, інакше поводимося та напевно інакше виглядаємо, хоч генетично залишаємося такими ж людьми. Так само, гадаю, завдяки кіборгізації ми, з одного боку, ставатимемо кимось іншими, ліпшими, більш досконалими. Але ці нові істоти, можливо, й надалі називатимуться людьми.
- Ми говорили про поступове перетворення людини, тобто про її еволюцію. Однак, трансгуманізм передбачає також можливість революції. І тут у якості ілюстрації можна навести такі два сценарії. Перший описав російський філософ XIX сторіччя Ніколай Фьодоров у своїй «Філософії спільної справи». Тут в першу чергу йдеться про безсмертя, що, безперечно, становить заперечення актуальної людськості. А з іншого боку, це була б надлюдина Фрідріха Ніцше. Тут була б мова про внутрішню зміну людину під проводом її волі, про інший спосіб сприйняття світу.
- Це такі мотиви, котрі, на мою думку, переплітаються між собою, підходячи з різних сторін. Один намагається подолати людину з боку релігії, з релігійної перспективи, а другий, можна сказати, з антирелігійної. Фьодоров, звісно, виростає з християнства – принаймні він так вважав, хоч його погляди не були ортодоксальними. Натомість Ніцше творив свою концепцію в опозиції до християнства. Проте, обидва, виходячи з протилежних позицій, і певній точці зустрічаються. Якщо, отже, йдеться про Фьодорова, то це, звісно, нова людина, що мала би цілковито інакшу природу, ніж ми: вона була б не лише безсмертною, але й, можливо, андрогінною, тобто такою, що єднала би в собі чоловічий та жіночий елементи. Це була б людина духовна. Я маю навіть цитату під рукою: «Така істота, будучи матеріальною, в нічому не відрізняється від духа, - писав Фьодоров. – Завдання людини полягає в тому, аби в ній нічого не лишилося від тварини». Тобто, йдеться про подолання натурального елементу в людині. Це була би абсолютно нетваринна істота. Зараз Homo sapiens sapiens з біологічної точки зору є, просто кажучи, твариною. Звісно, що дуже розвинутою інтелектуально, самосвідомою, але, однак, твариною. Натомість, за Фьодоровим, людина мала би стати якоюсь цілковито новою істотою – духовною, про що explicite тут ідеться.
- Проте, у бік духа він пропонує наближатися за допомогою цілковито матеріальних способів. Йдеться, зрештою, про воскрешення мертвих шляхом воскресіння їхньої плоті…
- Так і є, безперечно. Зрештою, з огляду на те, що Фьодоров так оспівує науку, він нагадує сучасних трансгуманістів. Його філософія спільної справи мала би спиратися на те, що всі ми повинні були б займатися наукою, аби бути в змозі здолати свою людськість та воскресити своїх предків – отців, як про них каже філософ. Отже, саме за допомогою науки ми долаємо людину в її тілесності, але й завдяки ній.
Це був доктор Міхал Кацпшак, віце-голова Польського трансгуманістичного товариства, з яким про суть трансгуманізму ми продовжимо розмову за тиждень.
Антон Марчинський