Сьогодні ми порозмовляємо про творче мислення. Це звучить, може, дещо загадково, проте, у кожному разі, йдеться про те, аби навчитися мислити так, аби в наших головах з’являлися нові ідеї.
Про це ми й поговоримо з Улєю Кіяк, що за професією є режисером, однак, режисером із докторським ступенем, докторатом, як кажуть у Польщі.
- Так, із докторатом. Цікаво, як сильно відрізняються вимагання щодо так званого практичного докторату від тих, що стосуються теоретичного. Отже, я зробила практичний, тобто це була докторська праця, що у моєму випадку стосувалася неієрархічних методів режисерування.
- Тобто праці в групі? Про це я б і хотів з Вами порозмовляти. Як зорганізувати таку працю, аби наші зусилля не виявилися марними? Чи ліпші результати ми отримуємо, працюючи самостійно, чи, може, більш ефективною є праця в групі? Як Ви вважаєте?
- Це дуже залежить від нашого характеру. Як відомо, є більш екстравертивні люди, і більш інтровертивні; є такі, кому ліпше працюється в групі…
- Тобто замкнені й такі, що відкриваються…
- Так, найпростіше кажучи, саме так. Це, однак, не чорно-біла ситуація. В ній є дуже багато різноманітних відтінків сірого. І гадаю, що багато хто з нас має такі ситуації, в котрих проявляються потужніші тенденції, аби бути більш екстравертивним і відкритим до людей, коли праця, мислення дається нам легше, коли ми більш ефективні в групі разом з іншими людьми та більш налаштовані на інших, що вони також більше спонукають нас до активності. Але нерідко також ми маємо такі життєві моменти або теми, у відношенні до котрих ми значно більш інтровертивні. Тобто, тоді ми потребуємо самотності, зосередження, а інші нам, радше, заважають.
- Висновок з цього простий: завжди добре пізнати себе, аби згодом знати, як працювати, творити – у якій формі це робити: чи ліпше нам буде працювати в якійсь спокійній, тихій кімнаті, впорядковуючи власні думки, чи ми чудово зможемо себе проявити в групі. А що слід вчинити, аби праця в групі, якщо вже саме така праця нам пасує, була вдалою та радісною?
- Це складне питання, на котре немає простої відповіді. Адже ефективність і результат не завжди має йти у парі з тим, щоб було приємно і безпроблемно. Правда така, що творчий конфлікт не має бути чимось поганим. Часто він є чимось добрим, оскільки різниця в думках, у точках зору є найбільшою цінністю групової праці. Коли ми розмовляємо про творче мислення у групі, то часто люди думають, що йдеться про мозковий штурм, і відразу знеохочуються.
- Бо це вже пройдений етап? Це вже було?
- Бо це все вже було. Проблема полягає в тому, що насправді в своєму загальному, щоденному знанні ми не знаємо, чим мозковий штурм є. Адже це не шалене сидіння та закидання одне одного словами. Мозковий штурм також має бути зорганізованим. Існує ціла низка різноманітних методів цього, можна прийняти різні способи організації такого процесу, але це він напевно має бути зорганізованим. Насправді, коли я починаю пояснювати, що можна це зробити так, а можна так…
- А як, наприклад?
- Наприклад, визначаючи дуже конкретні часові рамки такого мозкового штурму. Але ми мусимо мати ясність щодо того, які ми маємо цілі. І треба усвідомлювати, що основним принципом мозкового штурму є повне виключення оцінки під час отого творчого моменту вкидання різноманітних ідей. У цьому його найбільша цінність. Однак, це не значить, що наприкінці ми не повинні оцінити того, що з’явилося, тобто переглянути нові ідеї та вирішити, що з них можна вибрати, що можна поєднати. Тобто, у певному сенсі – дуже спрощуючи – мозковий штурм міг би виглядати таким чином, що ми зустрічаємося, визначаємо цілі – навіщо ми це робимо та чого хочемо досягти, організовуємо, наприклад, 10-15 хвилинний розігрівальний мозковий штурм, як я це називаю, що, насправді, потрібний лише для того, аби перевірити, чи визначені цілі є достатніми. Адже ми не почнемо кидатися геніальними ідеями от так, відразу, добре було б розігрітися. Після цього ми робимо коротку перерву, аби переглянути те, що ми зібрали. Звісно, треба вирішити, хто це записує, чи, наприклад, ми включаємо диктофон, а згодом слухаємо запис. І лише потім ми влаштовуємо справжній мозковий штурм, котрий після цього вже оцінюємо. Також ми можемо застосувати досить відомий метод шести капелюхів Едварда де Боно. Це метод, що дозволяє розділити те, на чому зосереджений наш розум. Тобто, наприклад, чорний капелюх відповідає за критику, де ми бачимо помилки, загрози, те, що недобре в ситуації, котра вже склалася. З цього вже можна робити висновки щодо того, що ми би хотіли змінити. А, наприклад, червоний капелюх відповідає за наші емоції – це час, аби сказати: «я цього боюся», або: «мене це захоплює». Жовтий відповідає за різноманітні позитивні аспекти. Блакитний капелюх – за організацію мислення. Тобто, наприклад, часом можна провести сесію блакитного капелюха на самому початку, аби подумати про те, як ми хочемо працювати, та, скажімо, яку послідовність капелюхів ми хочемо прийняти. Натомість, білий капелюх – це факти і числа, тобто такі дуже конкретні дані, що їх варто часом зібрати. І коли раптом виявиться, що ми маємо щодо них різні думки, коли я, наприклад, маю інші дані, ніж ви, то загалом ми маємо їх більше, а отже, ними варто обмінятися. А зелений, власне, є головним творчим капелюхом, тобто капелюхом вигадування нових рішень. Проте решта п’ять також необхідні. Бо всі ми знаємо такі ситуації, коли ми повинні були б мати радісний мозковий штурм, а насправді з’являється одна-єдина ідея, після чого хтось починає казати: «Ні, цього зробити не вдасться». Якщо наш мозковий штурм добре зорганізовано згідно з правилами, і саме в описаній послідовності ми розділюватимемо своє мислення, то знатимемо, що це такий момент, в котрому ми зможемо сказати: «Почекай. Час на чорний капелюх ще буде. А зараз зосередьмося на фактах», або, наприклад: «Зараз вдягаємо зелений капелюх і вигадуємо, а не оцінюємо».
- Тобто, в ході такого творення ми не оцінюємо нових ідей, бо перш, ніж народяться, вони можуть опинитися у смітнику, а ми не можемо собі дозволити позбутися навіть, як може здатися, ідей невдалих, котрі згодом можуть виявитися дивовижними?
- Саме так. Йдеться про те, аби не відкидати так званих дурних ідей. Зрештою, всі ми знаємо, що часом така ідея є, насправді, геніальною. На додаток, часто є так, що коли ми зберемо 10-20 ідей в одному місці, то виявиться, що котрась з них, не надто вдала, на перший погляд, у поєднанні з іншою ідеєю раптом дає вирішення цілої проблеми. Це також є плюсом – зібрати разом низку дуже різних ідей.
- І це, зокрема, рецепт занять із творчого мислення, які ви проводите?
- Ми намагаємося навчати і також показувати учасникам занять те, що – чи то йдеться про мистецтво, як, наприклад, про постановку спектаклю, як у моєму професійному житті, чи то про технології та інновації, чи про те, аби вигадати подарунок для мами – творчий процес складається з якоїсь кількості різних етапів. І етап оцінки вартості ідеї не завжди має бути в самому кінці. Оцінка є збиранням знання про попередні етапи, і на її основі ми повинні трансформувати те, чим займаємося, та вдатися до чергових зусиль на цьому шляху. У зв’язку з цим пошук і формулювання нових ідей – це один етап. Другим є реалізація чи перевірка, експериментування, але це має бути дія. Третім етапом є оцінка. Але зазвичай після такої оцінки виявляється, що або треба шукати нові ідеї, або зробити те саме ще раз. Отже, так не є, що існує якась незмінна конструкція, послідовність у творчому процесі. Тут не йдеться про рецепт борщу. У цьому випадку гарантованого рецепту, стовідсоткової певності не існує. Тож дуже часто треба переставляти елементи в його ході, аби творити речі інакші ніж ті, що з’явилися дотепер.
Нагадаю, що нашою гостею була доктор Уля Кіяк, що проводить заняття із розвитку творчого мислення.
PR24/А.М.