Logo Polskiego Radia
Print

Ініціатива «Банк другої руки»

PR dla Zagranicy
Halina Leskiw 06.12.2018 12:11
  • bank druhoji ruky.mp3
Ініціатива була відповіддю на наявну соціальну потребу. Активісти просто виявили чергову прогалину, яку було потрібно ліквідувати
https://www.facebook.com/Rybnicki-Bank-Drugiej-R%C4%99ki-Stowarzyszenie-17-tka-1561169927459117/

Ця передача про унікальну в масштабах Польщі ініціативу: «Банк другої руки», який 7 років тому стартував і донині працює у Рибнику — 130-тисячному повітовому місті на півдні Сілезького воєводства. Проект здійснює місцева громадська організація «Сімнадцятка», що реалізує десятки інших як великих, так і міні-проектів, насамперед соціального характеру, спрямованих на вирішення проблем у першу чергу так званих проблемних дітей, молоді, батьків, надає підтримку вразливим соціальним групам, зокрема літнім людям та мігрантам. Свої проекти організація здійснює за рахунок субсидій з бюджету міста та соціальних програм ЄС, у співпраці з фондами та бізнес-структурами.

Про геніальну в своїй простоті суть цього проекту, про так само простий (хоч в прямому сенсі цього слова — дуже важкий) механізм його реалізації нам розповідатимуть активісти асоціації «Сімнадцятка» Маріуш Вісьнєвський — міський депутат, громадський діяч й учитель за професією, і шеф організації Ґжегож Ґлупчик.

Маріуш Вісьнєвський:

— Ми єдині у Польщі. До речі, подеколи виникають цікаві ситуації: дзвонить людина і розповідає про те, які речі і чому радо та абсолютно безкоштовно вона комусь віддасть. Говорить про це доволі довго і переконливо: що багато чого..., що безплатно.., що вже тепер-зараз-негайно..., проте наприкінці розмови виявляється, що вона живе у місцевості Устронє-Морське, що десь за 700 кілометрів від нас. Такі дзвінки в нас — з різних регіонів Польщі. А найбільш незабутнім був дзвінок з Німеччини, звідки, дізнавшись про нашу ініціативу, нам зателефонував наш земляк. Звісно ж, до Дортмунду ми не поїхали, проте нам приємно було взнати, що і там є люди, які готові приєднатися до нашого проекту.

Ми єдині у Польщі. До речі, подеколи виникають цікаві ситуації: дзвонить людина і розповідає про те, які речі і чому радо та абсолютно безкоштовно вона комусь віддасть. Говорить про це доволі довго і переконливо: що багато чого..., що безплатно.., що вже тепер-зараз-негайно..., проте наприкінці розмови виявляється, що вона живе у місцевості Устронє-Морське, що десь за 700 кілометрів від нас. Такі дзвінки в нас — з різних регіонів Польщі. А найбільш незабутнім був дзвінок з Німеччини, звідки, дізнавшись про нашу ініціативу, нам зателефонував наш земляк. Звісно ж, до Дортмунду ми не поїхали, проте нам приємно було взнати, що і там є люди, які готові приєднатися до нашого проекту.

/

Голова управи асоціації «Сімнадцятка» Ґжегож Ґлупчик:

Ця ідея насправді дуже проста. Її суть полягає у тому, що ми встановлюємо зв'язок між тими, хто має речі в доброму стані, які їм вже не потрібні, і особами, яким дані речі потрібні, а то й необхідні. У цьому процесі беруть участь ще координатор і група волонтерів. На практиці це виглядає так, що нам дзвонить той, хто хоче віддати, наприклад, свій диван, телевізор чи холодильник. Ми з ним домовляємося, згодом привозимо дану річ до нашого складу, а відтак доставляємо особі, якій це знадобиться.

Ця ідея, як і більшість ініціатив «Сімнадцятки», була відповіддю на конкретну соціальну потребу. Активісти кажуть, що вони просто виявили чергову прогалину, умовно кажучи — діру, яку було потрібно ліквідувати.

Маріуш Вісьнєвський:

Рибницький банк другої руки стартував 3 липня 2011 року. Це було увечері, ми потрапили до квартири, де мешкала молода жінка з 9-місячним немовлям. У цій домівці було дитяче ліжечко, плед, на якому спала мама, і ще один плед, яким вона вкривалася. І більш нічого: ні крану, ні умивальника, ні ванни, електророзеток тощо. Того першого дня ми нашвидку організовували основні речі, як стільці, стіл, а вже наступного оголосили акцію збору речей і впродовж двох тижнів зібрали все необхідне для оснащення житла. Зразу ж ми подумали, що таких людей може бути в рази більше.

На самому початку активісти запросили до співпраці працівників муніципальної соціальної служби, у першу чергу Центру соціальної допомоги, повідомили про ініціативу релігійні громади, інші неурядові організації та ЗМІ. Швидко знайшли партнерів: допоміг німецький фонд, а місцевий бізнесмен, власник транспортної фірми, безкоштовно надав вантажну машину. Так склалося, що «Сімнадцятка» володіла складом для зберігання цих речей.

Тоді, на початках, сформувалася процедура, за якою активісти надавали допомогу.

Загалом посередником виступав співробітник соціальної служби, який звертався до нас про допомогу від імені свого підопічного. Ми виходили з цього, що саме ці працівники найкраще ознайомлені з реальними потребами майбутніх бенефіціарів. Нині, після семи років, система працює сама, за інерцією: про нас чули, нас знають, нам дзвонять...

/

Утім, активістам довелось перестрахуватися від зловживань благодійністю, виключити можливість подальшого продажу дарів. Для цього вони укладають договір про дарування, — має бути ясно, що продаж неприпустима.

Необхідні складові проекту — це вантажна машина й склад. З цим бувало по-різному. Їх орендували, хтось безкоштовно надавав, але й був час, коли в активістів не було приміщення для зберігання речей — не тому, що у Рибнику їх немає, а тому, що їх оренда була надто дорогою, а принцип такий, щоб мінімізувати витрати... Тоді волонтерам доводилося перевозити речі прямо від дарувальника до обдаровуваного. Сьогодні є і склад, і вантажівка, і навіть субсидії на пальне з муніципального бюджету. Тим не менш, основою залишаються люди...

Ґжегож Ґлупчик:

Даний проект надалі майже повністю спирається на волонтерів-вантажників, які своїми руками ці речі переносять (а часто це великогабаритні меблі та побутова техніка) — з одного помешкання до іншого. Серед них є чимало наших колишніх підопічних, в минулому це так звана проблемна молодь, нині вони дорослі чоловіки. Колись ми їм допомогли, тепер вони віддячують, допомагаючи іншим.

А це вам не іграшки. Тут не йдеться про те, щоб перемістити 1-2 ящики. Буває і таке, що протягом однієї ночі волонтерам доводиться розвантажити понад 20-тонну машину. Це надважка праця.

Активісти не приховують, що трапляються і складні випадки...

Маріуш Вісьнєвський:

На жаль, нерідко зловживають нашою благодійністю. Нам дзвонять, просять приїхати і забрати просто сміття, барахло, і ще чекають подяки. Тобто, нас трактують як сміттєзвалище чи благодійну фірму для вивозу непотребу. У таких випадках ми кажемо різке «ні»: Ні, прошу пані, прошу пана, для цього є спеціалізована фірма, якій ви за таку послугу заплатите... Не всі розуміють нашу ідею... Та немало і таких, які дають нам речі у бездоганному стані.

За приблизними даними, кожного року громадська ініціатива «Банк другої руки» надає допомогу 2 тисячам мешканців міста (500 родинам). А останнім часом – також українським мігрантам.

Галя Леськів, диктори Антон Марчинський і Тарас Андрухович

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти