Навіть люди далекі від історії Середньовіччя чули про венеційського мандрівника Марко Поло, водночас мало хто, кому близька історія Середньовіччя чув про Бенедикта Поляка, який в складі папського посольства, очолюваного Джованні да Плано Карпіні на Великдень 1245 року, тобто на декілька десятків років перед Марко Поло, вирушив усмертельно небезпечну місією до великого хана монголів. По суті вона була місією двох самотніх францисканців, які за два роки і сім місяців подолали 19 тисяч кілометрів. Бенедикт Поляк став першим польським мандрівником який відвідав Китай і Монголію.
Приблизний маршрут подорожі папського посольства Джованні да Плано Карпіні та Бенедикта Поляка http://www.benedyktpolak.org (фото публікується з дозволу Роберта Шияновського)
Про цю незвичну постать та її подорож ми попросили розповісти польського мандрівника і краєзнавця Роберта Шияновського.
Отож, що відомо про Бенедикта Поляка перед його подорожжю до монголів?
Про Бенедикта Поляка відомо дуже мало. Ми не маємо достовірних джерел і все решта це здогади. Можна припускати, беручи до уваги, що він взяв участь у цій подорожі як перекладач, що він мусив знати руську мову, а відповідно він мав би жити десь на східних окраїнах тогочасної Польщі. Можливо він був лицарем, бо до монаших орденів вступали також дуже заможні люди, а навіть члени родин правителів.
Ймовірно Бенедикт Поляк народився близько 1200 року, але це тільки припущення. Є навіть сумніви щодо його справжнього імені, позаяк він міг прийняти ім’я Бенедикт вступаючи до ордену францисканців.
Битва під Лігницею на середньовічній гравюрі
wikipedia/public domain
Після нищівного походу монголів на Захід в 1236-1242 роках, християнський світ з острахом чекав на повернення монголів, які повернулися у свої степи так само зненацька, як і прийшли. Папа Інокентій IV вирішує вислати дипломатично-розвідувальну місію до монголів, а по суті тих місій було чотири і місія очолювана Плано Карпіні і в яку увійшов Бенедикт Поляк була однією з них. Які були цілі цих посольств і які були очікування Папи?
То був час величезного страху в Європі, страху перед татарами як тоді називали монголів. Навіть можна говорити про паніку в Європі, бо якщо рибалки з Готландії боялися плисти на Британські острови, то це свідчить, що монголів панічно боялися. Існувала проблема і це усвідомлював тогочасний Папа Інокентій IV. На Соборі в Ліоні, скликаним в 1245 році “монгольське питання” було досить широко обговорюване. І як Ви вже сказали Папа вирішив вислати аж чотири місії, щоби принаймні одна завершилася успіхом. І справді так сталося – з тих чотирьох експедицій, лише одна досягнула кінцевої мети і це була власне та в якій брав участь Бенедикт Поляк.
Монгольська загроза була реальною, бо на той час монголи підпорядкували собі цілу Русь. Пройшло лише чотири роки після битви під Лігницею, в якій монголи розбили величезну європейську армію, бо в ній були і польські війська, і лицарі зі всієї Європи. Монголи перед цим завоювали Угорщину і навіть були над Адріатикою. Тому Папа хотів щось дізнатися про монголів, про їх способи ведення війни і взагалі більше дізнатися про цей народ.
Кожне з посольств мало лист Папи до монгольського володаря. Ніхто не знав хто є цим володарем, де його можна знайти і де знаходиться його резиденція і по суті, це була подорож з багатьма невідомими.
Папа Інокентій IV висилає домініканців і францисканців послами до монголів. wikipedia/public domain
Гадаю тут варто зазначити, що для посольства Плано Карпіні та Бенедикта Поляка була неймовірно цінною допомога галицько-волинських князів Василька Романовича і Данила Романовича. З одного боку папському посольству надано охорону і супровід на терені Русі, а з іншого Василько Романович дав дуже цінні поради щодо монгольських звичаїв.
Так внесок руських князів, і Василька і Данила Романовичів, був величезний. Без них по суті ця експедиція була би приречена на невдачу. Бенедикт Поляк і Плано Карпіні мандруючи тереном сьогоднішньої Польщі мали змогу зустрітися з князем Васильком, котрий гостював в той час в князя Конрада Мазовєцького і який був його союзником. Можна сказати, що Василько просвітив папських посланців щодо реалій подорожі теренами, що вже перебували під контролем монголів і розповів як вони повинні приготуватися до цієї подорожі. Він сказав, що вони мусять мати зі собою якісь дари для монгольських воєвод і правителів земель. Обидва князі мали великий досвід у взаєминах з монголами, бо того самого року, коли Плано Карпіні і Бенедикт Поляк вирушали у свою подорож, Василько і Данило повернулися зі Золотої Орди. Вони були у хана Батия і чудово знали всі ті реалії подорожі принаймні до Золотої Орди і чого очікують самі монголи.
Тумський архиколлегіальний костел, де ймовірно князь Конрад Мазовєцький прийняв папських послів на їх шляху до монголів (wikipedia/Sławomir Milejski/CC BY-SA 3.0 pl)
Гадаю треба додати, що описи тієї подорожі, передовсім авторства Плано Карпіні є неймовірно важливим джерелом з історії Київської Русі, в якому відзеркалено як виглядала Русь після монгольської навали.
Так, для історії Русі велике значення мають ті описи, особливо опис Карпіні. Ті записки описують ситуацію Київської Русі в часи, коли ті терени перебували під монгольським контролем. Зокрема тут міститься опис як виглядав Київ і теж є образ Русі в ті часи. Наприклад описується така пригода, коли наші мандрівники їдучи зимою через Русь захворіли і їх були змушені везти санями до Данилова. Данилів це досить таки загадкове місто, бо існують розбіжності, де той Данилів знаходився. Однак тут мова про те, що Данилів був єдиною фортецею, яка залишалася після русько-монгольських домовленостей. Руські князі мали зруйнувати укріплення і Данилів був тою єдиною фортецею, яка залишалася і теж єдиною, яка не здалася монголам.
Маршрут подорожі посольства Плано Карпіні та Бенедикта Поляка територією сучасною Україною (http://www.benedyktpolak.org (фото публікується з дозволу Роберта Шияновського)
Після того як посольство вирушило з Києва у дальшу дорогу воно залишило за собою християнську землю і вступило на терен контрольований монголами. Як монголи сприйняли посольство?
Загалом монголи добре ставилися до послів – у них був принцип, що посол є недоторканим і цього вимагали від інших. Папських послів Плано Карпіні та Бенедикта Поляка трактували згідно з цією засадою. Монголи були їх провідниками, але власне очікували дарів. Папські легати везли лист для хана і тому всі монголи, яких вони зустрічали на своєму шляху певною мірою були зобов’язані допомагати тим послам, але водночас вони могли перекреслити всі старання цієї експедиції. Так було у хана Батия, володаря Золотої Орди, який прийняв обидвох послів аби вияснити з чим вони прямують до великого хана. Звісно він очікував щедрих дарів, але на жаль посли не були аж так добре забезпечені дарами і не мали бобрових шкір, які в ті часи дуже цінувалися.
Папські легати (домініканці) Асцелін з Лобмардії і Симеон з Сен-Кантену отримують лист від Інокентія IV (зображення зліва) та передають його монгольському військовоначальнику Баджу (зображення справа) wikipedia/public domain
Проте після того як хан Батий вияснив ціль місії папських посланців, починається найбільш складна частина їх подорожі з Сарай-Бату до Каракорума, столиці Монгольської імперії. Слід наголосити на тому, що це був неймовірний виклик, бо по суті йшлося про питання життя і смерті, що з нашої часової перспективи важко собі уявити. Як виглядала ця частина подорожі?
Дійсно сьогодні важко уявити шкалу труднощів тієї подорожі. Ті тисячі кілометрів степу, цілковито плаского і засушливого між Волгою і Сирдарєю, це дуже складні для мандрівки терени. Це були і є відлюдні місцевості. Папські легати пишуть про край кангітів, де немає води і що вони їдуть монгольським шляхом, яким женуть бранців з Європи. Вони пишуть про скелети розкидані по степу. Це рештки тих, хто не витримав тягара подорожі. Вони самі їдуть кінно в товаристві монголів. Цікавим є те, наскільки швидко вони їдуть, бо подорожні переміщаються дійсно у винятковому темпі і змінюють коней п’ять, а деколи сім разів на день. Це було можливим завдяки монгольським поштовим станицям розміщеним на тій трасі. Згідно підрахунків Карпіні і Бенедикт Поляк долали щоденно 100-150 кілометрів, в той час як я їдучи позашляховиком міг зробити не більше 200-250 кілометрів. Окрім того легати згідно використовували монгольські методи подорожування, зокрема вони бинтували тіло, передовсім ноги, що давало можливість витримати у сідлі цілий день. Завдяки всьому цьому посольству вдалося порівняно швидко доїхати до Каракорума.
Врешті посольство прибуло в Каракорум і неймовірно, але вони прибувають в ключовий момент, коли проходить курултай, який обирає нового великого хана. Як були прийняті Плано да Карпіні і Бенедикт Поляк на дворі великого хана?
З огляду на матеріальну марність папського посольства і того що посли не мали якихось значних дарів, то до папських послів монголи поставилися як до другорядних. Той факт, що вони були посланцями Папи не справило жодного враження на монголів. Ніхто на них не звертав уваги до такого ступеня, що вони терпіли голод.
Ну власне у цю скрутну хвилину їм на допомогу прийшов певний русин на ім’я Кузьма...
Так-так. Власне якби не допомога Кузьми, який скоріш за все був ремісником-ювеліром, кимось, кого шанували при дворі хана, то Плано Карпіні і Бенедикт Поляк дослівно могли б померти з голоду, бо монголи взагалі ними не цікавилися до часу як хтось буде обраний новим ханом.
Новим великим ханом став Ґуюк, який прийняв папських легатів. Як хан сприйняв послання Папи?
Папа написав лист до хана в якому вимагав аби той прийняв християнство разом зі всім своїм народом і просив аби хан відмовився від нападів на Європу. Папа думав, що він схилить монголів до якогось союзу проти арабів. Проте хан Ґуюк ніяк не перейнявся папським посланням і досить жорстко відповів, що він ані зацікавлений прийняттям християнства, ані припиненням походів на Європу. Він дуже бундючно дав зрозуміти Папі, що той може очікувати всього і що він великий володар світу немає наміру перейматися такою дрібницею як Європа.
Монастир отців францисканів в Кракові, настоятелем якого ймовірно став Бенедикт Поляк після повернення з мандрівки до монголів (wikipedia/Zygmunt Put Zetpe0202/GDFL)
Так чи інакше, подорож закінчилася щасливо. Коли посольство повернулося, то всюди його вітали з неймовірною радістю як тих, хто вернувся неушкодженим з потойбіччя. Ті описи, які повстали на основі цієї подорожі, з одного боку Historia Mongolorum Плано Карпіні, а з іншого боку De Itinere Fratrum Minorum ad Tartaros Бенедикта Поляка і Historia Tartorum списана з його слів представляли монголів про яких кружляли несусвітні небилиці, як жорстокого і небезпечного ворога, але з іншого боку монголи являлися людьми з крові і кості з якими можна порозумітися.
Так, подорож і наслідок цієї подорожі, три знані нам описи Карпіні, Бенедикта Поляка і брата де Брідія можна сказати відчарували монголів і той світ Далекого Сходу і кардинально змінили європейську свідомість про народи Східної Європи і про ті незнані європейцям краї. Дані описи дуже реалістично і влучно змальовують життя монголів. Безумовно, для тогочасних європейців було шоком, що монголи в своєму повсякденному житті займаються подібними справами, що й вони і що це люди з цікавою культурою і звичаями. Велику увагу приділено монгольському мистецтву ведення війни. Це все мало величезне значення для європейської свідомості і поширювало тогочасні європейські культурні та географічні горизонти.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Назар Олійник