Logo Polskiego Radia
Print

"Життя. До кінця": Марек Едельман про людську природу

PR dla Zagranicy
Taras Shumeyko 21.05.2013 16:39
  • Edelman.mp3
14 травня в Музеї Історії Польських Євреїв відбулася презентація біографії Марека Едельмана – героя повстання у варшавському гетто

Увечері 14 травня у Варшаві в нещодавно побудованому Музеї польських євреїв відбулася презентація біографії Марека Едельмана. Зал на кількасот осіб був повний – люди стояли й сиділи в проходах, на сходах. Адже для поляків Марек Едельман – це людина-легенда. 1942 року він був одним із засновників Єврейської Бойової Організації, а навесні 43 року став останнім провідником повстання у варшавському гетто (після смерті свого попередника Мордехая Анєлевіча). 10 травня 1943 року разом із групою останніх єврейських повстанців він вибрався з гетто каналізаційними каналами, щоб згодом взяти участь у Варшавському повстанні навесні 1944 року. Після війни оселився в Лодзі, де до кінця життя працював лікарем. Був активним діячем антикомуністичного підпілля, учасником руху «Солідарність». Його вплив на сучасників колосальний, він був людиною, що мала величезний моральний авторитет, пригадував знаний журналіст Вітольд Бересь:

Він ставив високу планку щодо поведінки. Йдучи до нього, кожен з нас розмірковував, де, у чому його помилка. До сьогодні міркуємо, де є наша помилка, а де її немає. Ми лякалися лише тоді, коли Едельман не кричав на нас. Але чи це був страх, чи пошанування, повага до цього чоловіка? І загалом, чи сам Марек Едельман когось боявся? Була знаменита історія, коли до нього прийшли зі служби безпеки, щоб арештувати. Він подивився на них і спитав: Думаєте, я злякався? На справді він мав більше підстав до страху, але тут у залі є письменниця Ганна Краль, вона дуже влучно висловилась: Едельман зовсім не мав двох чуттів: він не відчував голоду й страху. Але після ув’язнення він мені сказав: я завжди боявся тюрми, але тепер бачу, що вона також для людей.

Однією з тем зустрічі було питання про критерії оцінок, які ми можемо застосовувати щодо людей, котрі жили й умирали в гетто:

Я хотів би згадати тут одну історію, котра мені видається однією з найсильніших. Історію, як приятель Едельмана Казік Ратайзер, - той, що вивів каналізаційними каналами останніх повстанців із гетто – розповідав нам у літній вечір за чаєм у Єрусалимі. Він згадував, як вийшов у останній патруль. Це також був вечір. І також було тепло. Мабуть, тепло було тому, що все навколо горіло. Вулиці були пусті, бо вечорами німці виходили з гетто. Лише на дорогах, завалених уламками будинків, на кожному кроці зустрічались купи людських тіл – це ті, що вціліли, мусили порядкувати в гетто. Казік проходив повз одну з таких куп роздягнених, роззутих трупів – адже ІІІ Рейх потребував кожної пари старих черевиків – і почув плач немовляти. Підійшов ближче, й побачив труп застреленої жінки, що накрила своїм тілом кількамісячне дитя. Він схилився, потім випрямився й пішов далі. Мабуть, щось таке було в наших очах, хоч ми нічого не сказали. Він подивився й спитав: «що, засудите мене?» Думаю, що коли згадуємо про такі речі, йдеться не про оцінки, а про спробу зрозуміти з серцем. Говорячи про ті часи, треба мислити серцем. Треба вміти схилитись у мовчанні, в тиші – часом цього досить.

Під час зустрічі було показано фрагменти фільму з інтерв’ю, у яких Марек Едельман розмірковував про життя й людей:

Є дуже багато неприязні поміж людьми, і це найгірше. Кожен має свої ідеали, те, у що він вірить. Я вірю в те, що ця теперішня жахлива людська мутація, можливо, трохи виправиться, звільниться від ненависті – це триватиме 10, 50, 100 років… Люди завше хочуть жити, ще раз поглянути на сонце, ще раз побачити внучку, хочуть, щоб їм не боліло, хочуть комфорту. Люди не хочуть вмирати. Запитайте пацієнта, що лежить у відділенні інтенсивної терапії, чи хоче він знати, що за годину помре. Я ще не бачив такого, що хоче. Хоче знати, що за годину житиме. І хоче, щоб внучка до нього ще раз прийшла. І щоб подала йому горнятко чаю.

Мотиви людини, що йде на смерть, різні. Один вмирає через те, що вже не може витримати, другий через те, що вже не має сили, третій через те, що має коханку і жертвує собою задля неї… і так далі, і так далі. Але яка може бути релігійність у концтаборах, як може пригноблена, бита, голодна людина вірити, що так мусить бути, бо так Господь хоче. Ні! Так хоче людина, зла людина. Зло є в характері людини, воно є дном людини. Людина зла, бо якби не була злою, то не вижила б. Чоловік був настільки злий, що вирізав всіх своїх ровесників 10, 100 тисяч років тому, зашився сам і вижив – бо їв м’ясо, траву, і всіх навколо, отже краще пристосувався. Все, що слабкіше – забити! І в цьому полягає нещастя, що людина – зла. Людина має низький характер. Людина – недобра.

Ненавидіти – легко, а любов вимагає зусилля. Цю максиму Марек Едельман висловив у своїй книжці «І в гетто було любов».

Вітольд Бересь скоментував екзистенційні роздуми Едельмана:

Ми тут почули дуже гіркий діагноз людської природи: людина зла, людина є гіршою видозміною тварини, адже тварини вбиває задля того, щоб зберегти свій вид, натомість людина винищує власний вид… Видавалося б, що Едельман, в силу свого досвіду, був великим скептиком. Ба ні, 2000 року ми в редакції тижневика Tygodnik Powszechny організували дискусію під назвою «Суд над ХХ століттям». Різні знані особи висловились, і всі дуже чекали, що ж скаже Едельман. Коли прийшла його черга, він дуже захищав нашого обвинуваченого. Ясна річ, також почав із того, що людина зла, що людина має лише 3 мільйони звивин у мозку, а під ними – багато, багато маси, звичайної маси. Але потім почав розповідати про довіру, про дружбу, про те, що не раз йому довелось зустрічати людей, котрим, як Едельман висловився, він «міг покласти в кошик свою голову, й вони переносили її через німецькі патрульні пости». Він любив повторювати, що в житті дуже важливими є друзі – такі, до яких маєш найбільшу довіру, і в принципі, їх вистачає на все.

В ході зустрічі знаний польський актор Януш Ґайос прочитав «Лист з гетто до польського товариша»:

Вітаю тебе, товаришу з тієї, арійської сторони. Я, єврей із гетто, вітаю тебе піднесеним угору кулаком. Вітаю в боротьбі. Боротьбі тяжкій, що точиться за нашу й вашу свободу.

Через закрите варшавське гетто щодня проїжджає кількадесят тисяч очевидців. Вони дивляться на людні вулиці, на зубожілих і обдертих дітей, часом на труп, що лежить на тротуарі. Мало хто з них замислюється над тим, що діється в цій величезній в’язниці. Протягом року в ній вимерла одна десята мешканців.

Звикаємо до всього. З жахливими цифрами полеглих у бою. З відомостями про масову загибель закладників у всіх країнах Європи. Звикаємо до Аушвіцу, з концтаборами. З тортуруванням в’язнів на допитах у ГЕСТАПО. З голодуванням дітей. Мусимо оголосити війну цій щораз сильнішій байдужості. Поки світ розправиться з гітлеризмом у бою, ми повинні перемогти його морально. Лише морально здорові люди зможуть будувати нову Європу.

Під час зустрічі відбулася також презентація нового альбому співачки Маґди Брудзінської, до якого увійшли пісні польською, англійською, сербською мовами та мовою ашкеназійських євреїв.

Марек Едельман помер 2 жовтня 2009 року у Варшаві. 1998 року його нагородили найвищою державною відзнакою орденом Білого Орла.

Запрошуємо послухати звуковий файл

Тарас Шумейко

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти