З кожним роком у Польщі живе, вчиться і працює дедалі більше іноземців. Якщо їх зібрати, то вийде зовсім немале місто... У кожного мешканця цього міста – своя історія та свої проблеми – каже Кумар з Непалу, котрий розповідає, як він потрапив до Варшави.
– У Польщі я живу два з половиною роки, вчуся у Варшавському Університеті. В Непалі я працював гірським гідом, але дуже хотів вчитися за кордоном. На жаль, моя фінансова ситуація на це не дозволяла – адже навчання у Європі дорого коштує... Одного дня туристичним шляхом навколо гірського масиву Аннапурна я вів пані професор з Варшавського університету. І це вона допомогла мені приїхати до Польщі, і отримати тут стипендію.
Анґеллан має у Польщі довший стаж.
– Я – громадянин Монголії. У Польщі живу понад 10 років. Найчастіше монголи працюють тут в такій галузі як традиційна медицина. Я знаю двісті чи навіть триста монгольських лікарів традиційної медицини. Це – одна група. А друга – це монгольські студенти, які приїхали до Польщі в рамках міжнародного обміну.
– Я вже стільки років живу у Польщі, для мене вона стала другою батьківщиною. Я тут маю багато друзів і знайомих. У Польщі я ніколи не зустрівся з проявами нетолерантності чи упередження. Хоча деякі мої друзі монголи нарікають на поляків...
Кожен іноземець «приживається» (або вживаючи професійного терміну – інтегрується) у Польщі – по-своєму. Кожен має свій шлях і свої проблеми. Але часто ці проблеми у іммігрантів – схожі. Тому Гельсинський фонд прав людини вирішив запитати представників іммігрантської громади про те, як їм у Польщі живеться. Говорить Гелена Патцер з ГФПЛ.
– Проект, про який ми говоримо, називається «Біг з перешкодами». Він тривав рік, від травня минулого року. Проект полягав у дослідженні іммігрантського середовища у Польщі. Ми спостерігали за процесом інтеграції іноземців, з якими зустрічалися різні спеціалісти, зокрема, юрист та «інтеграційний консультант». Іноземці розповідали про проблеми, перешкоди, з якими зустрічаються у Польщі.
Виявилося, що найбільшою перешкодою для інтеграції іноземців є мова. Пояснює дослідниця Алєксандра Арціховська, котра проводила опитування іноземних студентів.
– Передусім, це мовна проблема. Вона з’являється у кожній галузі життя: навчання, іспити, і покупки в крамниці, і формальні справи в установах. Ми опитували студентів, які у Польщі живуть менше, ніж п’ять років, тобто вони ще не встигли вивчити мову.... А з мовної виходять інші проблеми. Наприклад, іноземці не вміють подбати про формальний бік свого перебування у Польщі (бо в різних державних установах треба говорити польською), або мають величезні проблеми зі службою охорони здоров’я...
... І до лікаря змушені ходити з перекладачем. Найважче тим, хто прибув до Польщі з так званих екзотичних країн, де культура, мова – зовсім на польську не схожі, – каже Кумар з Непалу. Він розмовляв з непальцями, котрі працюють у Польщі переважно у гастрономічній сфері.
– Це були кухарі, котрі працювали на кухні кільканадцять годин. Додому вони поверталися ввечері. Ці люди жили у Польщі кілька років, але польською мовою не вміли сказати ані слова. Про поляків вони не знають нічого – бо з ними на щодень не контактуються.
Легше адаптуватися іноземцям з сусідніх країн. Каже дослідниця Маґдалєна Ґуральська, яка опитувала іноземних студентів.
– Мені здається, що студенти з Білорусі чи України мають більш позитивне ставлення до Польщі. Вони знають, що немає значних культурно-цивілізаційних відмінностей між їхнім домом і Польщею. Натомість коли студенти приїжджають із таких віддалених країн, як Непал, їхня відмінність впадає у вічі, вони вирізняються на фоні інших – і тому бояться проявів расизму чи ксенофобії. Натомість ця відмінність може теж бути плюсом.
Часто, вже на місці, виявляється, що побоювання – безпідставні, – каже Анґелаан з Монголії.
– У Польщі мені подобається людська доброзичливість. Навіть моя сусідка чи якась зовсім чужа людина на вулиці – вони завжди готові допомогти, підказати, як, наприклад, кудись доїхати і так далі...
Але прояви расизму у Польщі, на жаль, трапляються – додає Алєксандра Арціховська.
– Починаючи тим, що таких студентів часто не впускають до клубів... І закінчуючи кількома випадками побиття на вулиці – саме на расистському ґрунті. Не можна цього узагальнювати і казати, що поляки нетолерантні, але теж не можна говорити про абсолютну відсутність расизму у Польщі.
Друга, не менш складна перешкода для іноземців, це незнання. Часто іноземці, котрі приїжджають до Польщі за працею, нічого не знають про закони, які регулюють працевлаштування у цій країні – звертає увагу Гелена Патцер.
– Вони не мають таких знань, коли приїжджають до Польщі, і не мають можливості, щоб такі знання здобути, не знають, де їх шукати. Інформація часто знаходиться на офіційних сторінках різних установ, наприклад, Інспекторату праці... Там якщо навіть є англійська версія, то знайти її дуже важко.
Іноземці часто не знають своїх прав. А такими легко маніпулювати – каже Кумар і розповідає про групу непальців, котрі приїхали до Польщі працювати.
– Коли вони сюди приїхали, то виявилося, що дійсність виглядає інакше, ніж вони думали. Ця група приїхала до Польщі за допомогою агентства посередництва працевлаштування. Агентство обмануло людей – у Непалі їм показували оголошення про працю, казали, що у Польщі вже все домовлено, що кожен матиме працю... Але як непальські працівники вже приїхали до Польщі, то виявилося, що або цієї праці немає, або є, але погано платна.
Анґеллан, у свою чергу, нарікає на польські закони. Як каже, вони – надто суворі.
– Коли ми, іноземці, хочемо легалізувати своє перебування в Польщі, то мусимо представити стільки папірців, посвідок, довідок... А я думаю, що коли людина приїхала до Польщі з держави, яка не загрожує безпеці (наприклад, як я – з Монголії), то ці процедури повинні бути спрощеними. Наша релігія – буддизм – не дозволяє на будь-яку агресію. Ми – не терористи. Думаю, що Польща повинна бути більш вимогливою до тих, хто прибуває з ісламських країн.
Польське право – само по собі непогане, гірше з його інтерпретацією – пояснює юристка Катажина Венцель, задіяна у проекті «Біг з перешкодами».
– Закони самі по собі – непогані. Натомість гірше – з практикою. У своїй праці я не раз зустрілася, коли чиновники помилково інтерпретували закони, або коли в установах практикували надмірну бюрократію – вимагаючи те, про що в законах не було мови... Наприклад, часто траплялося, що ЗАГС-и вимагали документів, яких іноземці фізично не могли надати, бо у їхній країні таких документів не існує.
Мої співрозмовники (як іноземці, так і працівники Гельсинського фонду прав людини) наголошують на потребі спрощеного доступу іммігрантів до інформації, на необхідності проведення (безкоштовних) курсів польської мови, а також – продуманих і довгострокових інтеграційних програм.
Проект «Біг з перешкодами. Бар’єри на шляху інтеграції мігрантів у Польщі» співфінансовано Європейським фондом задля інтеграції громадян третіх країн.
Яна Стемпнєвич