Logo Polskiego Radia
Print

Паризькі урочистості закінчення Першої світової війни

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 13.11.2018 14:26
Гості ефіру віце-міністр закордонних справ Польщі Пйотр Вавжик і професор Януш Одзємковський
Commemoration of the Centenary of the end of the First World War Commemoration of the Centenary of the end of the First World War EPA/PETER KLAUNZER Dostawca: PAP/EPA.

Гостем нашого ефіру є віце-міністр закордонних справ професор Пйотр Вавжик. У Парижі відбулися вельми масштабні урочистості закінчення І світової війни. Участь у них взяли делегати 98 країн світу. Чому для Франції, Німеччини, Великої Британії, тобто країн Західної Європи – ця подія має наскільки велике значення?

П.В.: У ході І світової війни, всі ці країни зазнали величезних втрат. Нам треба пам’ятати, що ця війна не була такою, як ІІ світова війна, коли війська швидко переміщалися. І світова війна характерна була тим, що в ній фронти були стабілізованими, особливо це стосується Західної Європи. У результаті, кожного дня гинуло дуже багато солдатів. Кожна зі сторін, щоразу, намагалася прорватися далі, плюс ще до того треба додати використання газу, а отже, для країн Західної Європи це була справжня демографічна гекатомба. Тому, природно, закінчення І світової війни має для країн Заходу надзвичайно важливе значення і вагомий вимір.

Тому є привід для святкування, і тому такий підтекст промов світових лідерів, які закликали до того, щоб вже ніколи не повторилося те, що призвело до І світової війни.

У цьому контексті, що стосується формування спільних Європейських сил, як ви оцінюєте цю ініціативу, бо ж, здається, президент Дональд Трамп вважає, що європейські країни радше повинні платити гроші на НАТО, а не створювати власні збройні сили?

П.В.: Звичайно, Європа може мати власні збройні сили, проте, це не може відбуватися за рахунок НАТО. А все з простої причини: НАТО протягом тривалого часу було гарантом безпеки і надалі зберігає цю роль. НАТО є підсилене потенціалом США, а правду кажучи, жодна з європейських країн своїм військовим потенціалом не може рівнятися зі США. Тому, очевидно, нам треба розвивати європейські оборонні можливості. Натомість, напевно європейські сили не є здатні замінити Північноатлантичний альянс. Втім, у багатьох європейських країнах немає політичної волі для участі в таких силах. Частина країн членів ЄС – це держави, які у військовому вимірі зберігають, і хочуть зберігати, нейтралітет, як ось, наприклад, скандинавські країни.

А яке повідомлення, який сигнал ми отримали від цих паризьких святкувань? Чи таке, що надалі існує сильний французько-німецький союз?

П.В.: Ці святкування напевно показали, що ніхто не хоче повторення того, що було, що закінчилося сто років тому. Справа лише в тому, чи дійсно всі країни йдуть у цьому напрямку. З одного боку, були промови лідерів західних країн, які підтримували президента Франції і наголошували, що треба робити все можливе, аби така ситуація ніколи більше не повторилася. З другого боку, був Владімір Путін, який, фактично, говорив те ж саме, але, як бачимо в нього розуміння інше.

Гостем нашого ефіру був віце-міністр закордонних справ професор Пйотр Вавжик.

Наш наступний гість – професор Януш Одзємковський, Університет імені Кардинала Вишинського. Пане професоре, які концепції сьогодні повторюються в міжнародній, закордонній політиці, а були вони присутні й у міжвоєнний період, точніше кажучи, що відтворюємо? Бо ж деякі речі залишаються незмінними, ті, що пов’язані з нашим географічним розташуванням, чи з розумінням державного інтересу країни?

Я.О.: Так, географія в нас не змінилася, ми пересунули кордон дещо на Захід. Проте ми залишаємося країною Центрально-Східної Європи, і надалі у нас є два великі сусіди, і надалі навколо нас є низка дещо менших країн, як це було до вибуху ІІ світової війни. Щодо концепцій – їх існувало кілька. Назагал, можна сказати, що ми реалізували політику взаємодії, оскільки на Заході в нас був союз із Францією. Натомість, була теж спроба організувати країни Центральної та Східної Європи. Причому, наша політика направлена була на те, щоб Польща серед цих країн зберігала провідне місце. Отже, була концепція Тримор’я, була концепція федерації європейських країн, і була ще нереалізована концепція Юзефа Пілсудського - концепція федерації. Цієї концепції не вдалося реалізувати, що для маршала Пілсудського було найбільшим ударом.

Може коротко нагадаймо, про що йшлося, якою була ця концепція федерації?

Я.О.: Це мала бути федерація країн, створених на території колишньої І Речі Посполитої,у так званих східних кресах, тобто бралися до уваги: Литва, Латвія, евентуально Білорусь і Україна, як основа. Це була прекрасна ідея, і політично, в принципі, дуже логічна, оскільки кожна з цих держав, також і Польща, у зіткненні з Росією опинялася під загрозою. Натомість спільні дії, спільна політика (принаймні закордонна політика) могли б нас суттєво зміцнити.

Проте, справа в тому, що і тоді, і нині лідери цих країн не конче хотіли погоджуватися на лідерство Польщі в цій федерації.

Я.О.: У тому-то й справа, Європа була іншою, ніж зараз, створювалися молоді країни. Деякі народи, як ось, наприклад, український, взагалі раніше не мали своєї держави, а тоді дуже сильною є прив’язаність до ідеї самостійної, незалежної держави. Є надія на те, що вдасться створити щось велике, надзвичайно прекрасне і могутнє, тобто є ідея, натомість можливості, інколи, не настільки великі, щоб досягти вимріяного. І тому в Європі патріотизмів (хтось недоброзичливий саказав би - в Європі націоналізмів) не було місця на таку федерацію. У 1924 році наш вождь Пілсудський промовив знаменні слова: «я програв своє життя, бо не вдалося мені сторити федерації, із силою якої мусила б рахуватися вся Європа і світ. Іде велика буря, перед якою Польща може не вистояти». Отже, цієї концепції федерації не вдалося реалізувати, тому були, так звані, замінні концепції, наприклад федерація, точніше союз, країн Балтії. Але тут треба чітко сказати, що при кожній концепції федерації існували дуже серйозні побоювання. Це стосується теж польсько-української федерації. Річ у тому, що був острах перед Москвою, країни побоювалися близького союзу з Польщею, щоб не стати об’єктом російської агресії. Москва на початку 20-тих років заявила дуже чітко, що союз із Польщею сприйматиметься як антиросійський акт, що, природно, було серйозною гальмівною силою. У кожному разі, при будь-якій співпраці, основне правило таке, що треба відмовитися від деяких своїх привілеїв щодо повного суверенітету та незалежності. Силою кожної федерації, кожного союзу є мудрість політиків, які вміють збалансувати суспільні настрої, устремління своїх народів і державний інтерес.

Jedynka/Л.І.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти