Зустріч канцер Німеччини Анґели Меркель та президента Росії Владіміра Путіна пройшла 18 травня в Сочі. Фактично, ані німецька, ні російська сторона не пов’язували із цим візитом якихось особливих сподівань, точніше ні Меркель, ні Путін не очікували, що відбудеться перезавантаження або відродження двосторонніх відносин. Проте канцлерка найвпливовішої країни Євроспільноти Анґела Меркель заявила, що стратегічні взаємовідносини з Москвою є в інтересах Берліна.
А отже, чому Берлін потребує Росії, і чи це стратегія лише для Німеччини, чи для всієї Євроспільноти? Із цим запитанням звертаємося до гості нашого ефіру Анни Динер з Польського інституту міжнародних відносин. Яка ваша думка, чи Анґеля Меркель планує нову стратегію для Берліна та ЄС?
А.Д.: Я не думаю, що так воно є. Анґела Меркель знає, що відбувається в Україні, добре знає, що стало причиною введення санкцій проти Росії, знає також, що ці причини залишаються, як і були, а в поведінці Росії нічого не змінилося. Натомість, фактично, беручи до уваги і Євроспільноту, і Німеччину, було б дуже добре, якщо б взаємини з Росією були стратегічними. Але тут виникає питання про те, яка Росія в нас на увазі, про яку Росію ми думаємо? Бо якщо про таку як нині, - то це неможливо, оскільки нині Росія порушує міжнародне право, нині Росія – це агресивна країна щодо своїх сусідів, та не лише, тому дуже важко собі уявити, що Європейський Союз матиме стратегічні взаємини з такою Росією.
Владімір Путін під час спільної прес-конференції сказав, що будвіництво газопроводу Nord Stream 2 – це суто економічний проект, який не має нічого спільного з політикою, запевнив, що навіть після закінчення будівництва Nord Stream 2 Росія не зупинить транзиту «певних обсягів» газу через Україну, і що «поставки продовжуватимуться, якщо вони виявляться економічно виправданими». Анґеля Меркель повірила Путіну?
А.Д.: Це не вперше, коли такі слова надходять як з боку Німеччини, так і з боку Росії. Обидві крани підкреслюють, що Nord Stream 2 – це тільки і виключно бізнес-проект, що це газовий проект, який має перетворити Німеччину в так званий «газовий хаб» із можливістю передачі блакитного палива до інших країн. Проте, політики тут дуже багато, на цьому нагалошують, зокрема, Польща та Україна. Тут важливу роль відіграє питання транзиту газу територією України, та саме, можливість припинити цей транзит, у ситуації, коли Nord Stream 2 вже запрацює. Для України можливість заробляти гроші на транзиті російського газу – це суттєва річ. За підрахунками, на даний момент – це більш-менш 2-3 мільярди доларів річно, отже, природно, для держави це важливо.
Анґела Меркель наголошувала на необхідності зберегти транзит газу через Україну, проте чи країни Центрально-Східної Європи можуть їй довіряти?
А.Д.: Тут не пробема в довірі до Анґели Меркель, чи в довірі до її слів. Тут радше виникає питання довіри до слів Владіміра Путіна, який, очевидно, підкреслює, що абсолютно він готовий ґарантувати транзит через територію України, але за умови, що українці сядуть із росіянами за стіл переговорів. Такі перемовини були б дуже складними, позаяк, ми знаємо, що Україна відмовилася від закупівлі російського газу. Київ у нових умовах радить собі зовсім непогано, натомість, можна припускати, що росіяни, в рамках такої угоди хотіли б, щоб українці знову почали купувати російський газ.
У зустрічі Меркель-Путін Україна з’являється двічі: в контексті газу та миротворчої місії ООН на території Донбасу. Чи можливо розробити спільний план щодо того, яким чином миротворчі сили мали б там функціонувати?
А.Д.: Насправді, єдиною країною, яка може ставити буль-які умови щодо того, як ця місія мала б виглядати, є саме Україна. Це від України, як держави котра запрошує, залежатиме можлива форма цієї місії. Проблема в тому, що в Раді безпеки ООН Росія має право вето, і в ситуації, коли росіяни не погодяться на таку а не іншу форму миротворчої місії ООН, вони можуть цю місію заблокувати. Натомість, абсолютно чітко видно, що ця місія дуже потрібна. Справа в тому, що нинішня місія ОБСЄ має дуже обмежені можливості, вона не спроможна здійснювати моніторинг всієї території, чого хоче українська сторона. У спостерігачів спеціальної моніторингової місії ОБСЄ часто немає доступу до офіційного українсько-російського кордону. А ще недавно існувала так звана спеціальна тристороння контактна група, яка дозволяла, наприклад, на обмін інформацією між військовими, обмін полоненими і так далі. Тим часом, росіяни відмовилися від участі в цій групі, що також ускладнило роботу спостерігачам ОБСЄ. Тобто, веду до того, що на Донбасі безліч складних ситуацій, хоч, присутність ООН у будь-якій формі,дає ефект, бо там можуть підключитися також інші агентства ООН, які допомагатимуть цивільному населенню.
А що відомо про склад місії ООН? Бо ж ООН та миротворчі сили це війська з різних країн світу, проте важко собі уявити в цьому регіоні місію з Бангладеш, напркилад. Це ж мали б бути солдати нашого регіону – з Польщі, Чехії, інших країн ЄС.
А.Д.: І так, і ні, тому що дотеперішня практика підтверджує: у місіях, які тривають у сусідніх країнах, не беруть участі війська сусідніх держав. З одного боку це добре, оскільки це виключило б росіян, але виключило б також і Польщу. Що стосується Білорусі, - відомо, що Аляксандр Лукашенка дуже активно виступає за миротворчу місію та відправлення в Україну блакитних шоломів, але, як я вже говорила, це питання буде індивідувально обговорюватися з Україною. На перший погляд ми могли б подумати, що це будуть індуси, скільки саме Індія відома тим, що відправляє велику кількість миротворчих сил, проте до уваги треба також брати політичний вплив цих країн не лише в Раді безпеки ООН, але й у самій ООН.
А що на все це може сказати Євроспільнота? Чи Євросоюз має право вирішувати, що робити з Україною, точніше з миротворчою місією в Україні?
А.Д.: Напевно свою думку можуть висловити країни, які в даний час є в Раді безпеки ООН, тобо це не лише постійні члени, але й ті непостійні члени, як Польща, Нідерланди чи Швеція, наприклад. Польща вже заявила, що 29 травня відбудеться брифінг на тему України та зокрема ситуації в Донбасі, а отже, варто буде відстежувати голоси, які на цьому брифінгу прозвучать. Можливо виникнуть якісь пропозиції, можливо будуть прийняті якісь рішення. Звичайно, в ЄС є так звана «група друзів України», яка доволі активно та інтенсивно діє на форумі ООН, а отже, природно, що країни ЄС можуть використати свої мижливості та сили.
Л.І.