Logo Polskiego Radia
Print

Єврокомісія рекомендує відкрити переговори з Албанією і Македонією

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 20.04.2018 18:22
  • BZ.mp3
Євроспільнота має відкритися на Балкани, щоб уникнути нової війни в регіон
Pixabay/Jai79/CC0 License

Гостем ефіру є політолог Спасімір Домарадський. Чи ви погоджуєтеся зі словами голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, що у випадку, якщо Європа занедбає питання балканських країн, конфлікт у регіоні спалахне з новою силою?

С.Д.: Це, в якомусь сенсі, спрощення проблеми Західних Балкан, але абсолютно немає сумніву, що нині ми є свідками такої особливої ситуації, коли націоналізми, внаслідок зусиль Заходу, неначе заникають, але водночас на політичному рівні, вони ніколи повністю не вщухли. Тобто ці націоналізми постійно палахкотять, їх весь час підтримують та використовують у визначених контекстах, і природно, що вони на Балканському півострові відіграють надзвичайно небезпечну роль. І на це ми можемо навести різного роду приклади, це, зокрема, відсутність можливості вирішити конфлікт, що виник навколо питання назви Македонія.

А складалося враження, що вже ось-ось це питання буде вирішене.

С.Д.: Так, навіть прозвучала пропозиція, проте знову маємо тишу, яка може вказувати на те, що окремі учасники цієї гри на Балканах не повністю можуть прийняти цю пропозицію. Тут уточнімо, що пропозицій декілька: Північна Македонія, Вардарська Македонія, Нова Македонія тощо. Проте, кожна з цих назв вводить певні обмеження, які можна використовувати на різні політичні способи. Їх можна теж по-різному інтерпретувати, а отже, все це спричинює дуже глибокі проблеми. Причому, це лише один аспект. Досить нагадати останнє напруження у відносинах між Косовом і Сербією, що теж має вагоме значення, коли говорити про перспективи врегулювання членства Сербії в Євроспільноті, вже не кажучи навіть про членство Косова.

А складається враження, що коли говорити про перспективу членства в ЄС, Сербія разом із Чорногорією є нібито найближче.

С.Д.: Дійсно так, хоч і тут ми бачимо, що все-таки ці переговори не відбуваються так, як ми їх собі уявляємо на прикладі переговірного процесу країн-членів з Центрально-Східної Європи. Там упродовж, фактично, чотирьох років відбулося технічне закриття всього процесу, тут натомість, у випадку балканських країн, кожен розділ – це неначе шлях через муки. Можливо, така ситуація склалася через те, що Євросоюз розпочав свої переговори від одного з найскладніших розділів, цебто тих, що стосуються правосуддя, боротьби з корупцією, отже тих, які дуже глибоко втручаються в існуючий стан політичної культури в цих окремих країнах.

Чи переговори про вступ справді є головною мотивацією для країн цього регіону, що прагнуть членства у Євроспільноті. Чи це основний чинник, який спонукує їх до того, аби здійснювати реформи і проводити зміни, іноді докорінні.

С.Д.: Це саме і є своєрідний парадокс Балканського півострова. Євросоюз застосовує щодо Західних Балкан, так звану, політику умовності, яка перш за все полягає в тому, що чергове відкриття з боку Брюсселя є пов’язане з конкретними реформами, які країни мають виконати. Тут увесь парадокс у тому, що все це виглядає так, неначе хтось іззовні мусить заохочувати їх зробити порядок у себе дома. І незалежно від того, подобається нам це чи ні, існує надто багато точок опору на найвищому рівні влади. Ці політики з одного боку зустрічаються і з люб’язністю тиснуть руки один одному, а з іншого боку не хочуть позбуватися механізмів, які існують у цих країнах, є специфічними, і не дуже-то вкладаються у норми та цінності прийняті в країнах Євроспільноти.


У час, коли Європейський Союз застосовує засаду умовності, Росія, Китай, Туреччина, можна сказати, роблять свою роботу. Китай, здається, особливо активно здійснює свої інвестиції в цьому регіоні. Тобто може скластися враження, що гроші з цих країн надходять без додаткових вимог проводити реформи. Отже, чи, на ваш погляд, цей регіон може вислизнутися Європі та впасти в зону впливу Росії, Туреччини, Китаю, чи Саудійської Аравії, наприклад?

С.Д.: Я не бачу настільки далекої перспективи. По-перше, що стосується суспільства Західних Балкан, вони самі вважають себе європейськими суспільствами, причому не лише з огляду на факт географічного розташування, але також в культурному плані, в плані звичаїв, традиції, історії тощо. Натомість, проблема в тому, що ці дві моделі, про які ви згадали, російська та китайська, відіграють вагоме значення. Росія і Китай, без особливх вимог, спроможні замінити Євросоюз, водночас залишаючи тамтешнім політикам відносно велику сферу свободи і можливість продовжувати існування цих патологічних політичних механізмів, які заважають членству в Євроспільноті. І хоч сила Європейського Союзу велика і дозволяє маргіналізувати таку загрозу, та все-таки, вона існує і може значно видовжити шлях цих країн до членства в ЄС. Втім, ми це добре бачимо на прикладі союзу Сербії з Росією. Росія, плекаючи уявлення приналежності Косова до Сербії, фактично зайняла основну позицію в сербській економіці. Більше того, для сербів нині значно важливіше від членства в Євроспільноті є те, щоб Косово повернулося до Сербії. Це теж засвідчує про наявність певних настроїв, які можна дуже просто розбурхувати і використати.


Один із американських дипломатів сказав колись, що Сербія не може сидіти на двох стільцях, тим паче, що вони стоять так далеко один від одного.

С.Д.: Це не підлягає сумніву, але також варто пам’ятати, що з іншого боку, країни, які не належить до Євроспільноти, знаходяться у дуже складній геополітичній ситуації. Звичайно, якщо вони самі внутрішньо визначилися, і чітко проявляють свою позицію, тоді справа простіша. Якраз Сербія – це специфічний приклад. Ще 20-ть років тому Захід скидав бомби на цю державу, у зв’язку з цим, у цій країні є ціле покоління лоюдей, які це добре пам’ятають. Тобто тут виникає деяка логічна суперечність, бо ж як ми маємо прагнути союзу з тими, хто ще недавно нас бомбардував? І, додаймо, цей аргумент також надзвичайно активно використовується Росією. Друга справа така, що проблема російської присутності не стосується виключно Західних Балкан. Взагалі, Балканський півострів враховуючи свою специфічну історію, враховуючи взаємини з Туреччиною та роль Росії на цьому півострові призводить до того, що симпатії для Росії там значно більші, ніж можна було б очікувати.

Л.І.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти