Президент Емманюель Макрон заявив, що використає абсолютну більшість, яку він здобув, щоб провести у Франції глибокі реформи. Зміни мають стосуватися, наприклад, пенсійної системи (планується поєднати приватний пенсійний сектор із державним), а також зменшення бюджетного дефіциту, обмеження безробіття, зменшення податку у випадку юридичних осіб, узалежнення пенсWybierz plikiії від тривалості робочого часу. Новий президент планує призначити 50 мільярдів євро на реформування шкіл, системи охорони здоров’я, збільшення ефективності інфраструктури, а 60 мільярдів – забрати в державної адміністрації, зменшити кількість працівників.
Економіст Оляф Вояк із Центру імені Адама Сміта звернув увагу на значення конкретних дій.
– Обіцянок можна давати дуже багато, питанням є, скільки з цього насправді почне діяти. Безперечно, коли говориться про зменшення податків, громадського навантаження – це добрий початок, а найважливіше, щоб зміни набрали чинності. Щоб про них не лише говорили, але щоб насправді зменшувати навантаження, які стосуються всіх. Якщо зменшаться податки і на щомісячні потреби вони витрачатимуть менше – безперечно, їм житиметься краще. Проте, економіка відчує зміни не відразу, на це треба часу, але цей крок є правильним. Щодо пенсій – будь-які зміни в системі, особливо об’єднання приватного сектора з державним, нічого позитивного не принесе. Європа старіє і якщо ми справді хочемо вирішувати, яку отримаємо пенсію, це мусить бути тісно пов’язане з кількістю праці, яку виконуємо. Треба усвідомити європейцям, французам і також полякам, що їхня пенсія залежить лише від їхньої роботи і ми самі повинні вирішувати, коли і на яких умовах хочемо економити на пенсію.
У Франції досить цікава ситуація, на це вказує аналіз політичної сили, що її здобув Макрон крім перемоги як президент, – звернув увагу доктор Артур Бартошевич з Вищої школи торгівлі у Варшаві.
– Його партія здобула таку більшість, що політичну позицію президента можна порівняти з владою Де Ґолля. Це велика сила, яка дає величезні можливості. Я згодний: усе залежить від того, чи ця обіцянка насправді почне діяти і принесе результат в економічному і суспільному вимірах. Ще кілька місяців тому вважалося, що партія Макрона не має політичного підґрунтя. Абсурдним було твердження, що він є людиною з-поза політичних еліт. Адже Макрон виводиться з конкретних «реформаторських» джерел і лівої, і правої сторони. Ці люди мають шанс провести у Франції зміни, питання лише, які глибокі. На демографічну ситуацію Франції впливає міграція, французи оцінюють її по-різному, але на практиці це людський капітал. Невідомо, наскільки вдасться запустити хвилю розвитку, щоб Франція повернула свою позицію на міжнародному ринку, а особливо позбулася проблеми з державними фінансами. Дуже позитивною є обіцянка обмежити адміністрацію, зменшити надмірно розбудовані державні структури. Це чималий виклик. Сьогодні провідна економіка в Європі – це Німеччина. На мій погляд, якби Франція, для рівноваги, пришвидшила свій розвиток, це було б добрим сигналом для Європи і для нас, адже ми великою мірою узалежнені від того, що відбувається в Європі.
На думку європеїста з Варшавського університету Пйотра Вавжика, Франція Макрона поки що не буде конкуренткою Німеччини в Європі.
– Я думаю, що ні і ще довго – ні, з однієї простої причини. Вирішує про це економіка. Французька економіка кульгає. Можна сказати, це протилежний полюс порівняно з німецькою економікою, яка тепер у стані процвітання. Доки у Франції, хоча б за правління президента Макрона, не будуть проведені реформи, завдяки яким вона стане конкурентною щонайменше так, як німецька, доти не буде рівноваги між цими партнерами. Теоретично, в Національних зборах можна провести кожну зміну, так само це міг зробити президент Олланд, а раніше Саркозі і Ширак. Та кожен з них стикався з опором вулиці, профспілок, які мобілізували так багато своїх прихильників, що це набувало характеру заворушень і, в результаті, президенти поступалися. Не допоможе широка підтримка в парламенті, адже це – нові особи. Лише 120 з-поміж усіх трьохсот сімдесяти раніше займали державні посади.
Тому є питанням, чи їх об’єднує ідея, чи бажання бути активними в політиці. А по-друге, чи вони вистоять, – відзначив професор Пйотр Вавжик.
– Чи вони зможуть витримати в Національних зборах під впливом демонстрацій, які, безсумнівно, почнуться. Бо у Франції кожна ідея, що полягає в збільшенні гнучкості ринку праці, тобто, інакше кажучи, скасуванні соціальних привілеїв (хоча б величезних привілеїв працівників бюджетної сфери), – кожна така реформа виведе на вулиці сотні тисяч людей. Тоді настане момент істини, чи це угруповання справді спроможне щось зробити, чи під впливом вулиці почне втрачати підтримку.
На думку науковця, перемога у Франції Емманюеля Макрона означає перемогу популізму.
– Його партія і сам президент виступають проти істеблішменту лише задля піару. Крім зв’язків із середовищем банків, він був членом соціалістичної партії і соціалістичного уряду за правління Франсуа Олланда. Тому важко говорити, що він є кимось новим. Проте, у Франції був суспільний попит на нову політичну силу. Тому еліти, зосереджені навколо Олланда, дійшли висновку, що коли є вибір між Марін Ле Пен і Франсуа Фійоном у передвиборах, треба створити постать, яка притягне виборців, що виступають проти істеблішменту і традиційних партій. Питання, чи з популізму, який полягав у тому, що Емманюель Макрон і його кандидати обіцяли всім усе – чи з цього можна створити єдину програму, яка задовольнить усіх цих осіб, що за нього голосували. Я в цьому сумніваюся.
Французький очільник має широкі плани відносно глибшої інтеграції в межах Європейського Союзу. Рушійною силою мали б бути Париж і Берлін, – додав професор Пйотр Вавжик.
– Проблема в тому, що за цю глибшу інтеграцію хтось мусить заплатити. Слід розуміти – Німеччина. Тому в Німеччині стримано ставляться до цих проектів, наприклад, до спільного бюджету ЄС, бо мав би це фінансувати Берлін. Отож, я думаю, конкретніші розмови на цю тему не почнуться перед виборами, які заплановано в Німеччині наприкінці вересня. Тоді можна буде сказати щось про майбутній кшталт ЄС.
Плани можливих змін у Євроспільноті не повинні зашкодити інтересам Польщі, – вважає польський експерт.
Згідно з Римською декларацією передбачається, що Євросоюз – не поділений і нероздільний, група країн зможе інтегруватися глибше на основі існуючого трактату. Якщо так, то ближче співробітництво в рамах Єврозони могло б полягати лише в так званій тіснішій співпраці, яку допускає Лісабонський трактат, або на основі нового документа – скажімо, фіскальної угоди–два. Тобто поза законом ЄС, але з можливістю глибшої інтеграції. Обидві ідеї не стосуються загального бюджету ЄС, а отже, також фінансування, яке повинна отримати Польща.
PR24/Н.Б.