Польща з розмахом відзначає століття відновлення своєї незалежності у 1918 році. Відбуваються фестивалі, виставки, кінопокази, конференції, спостерігається сплеск наукових та популярних публікацій, присвячених цьому історичному ювілею. Програма офіційних заходів святкування століття незалежності розрахована до 2022 року. В контексті ювілею незалежності Польщі постає ряд питань, серед яких і питання, що поляки знають про незалежність 1918 року і про Другу Річ Посполиту що була її плодом, а також як вони оцінюють міжвоєнний період.
Це питання серед інших, обговорювалося на конференції “Спадщина Другої Речі Посполитої”, організованої Музеєм історії Польщі спільно з Міністерством культури та національної спадщини. До вашої уваги фрагменти з доповіді професора соціології Пйотра Квятковського з Вищої школи суспільної психології, в якій мова йшла про місце Другої Речі Посполитої в колективній пам'яті поляків.
Професор Квятковський звертає увагу на звуження хронологічних рамок польської історичної пам'яті:
Слід сказати, що результати досліджень чітко показують, що після 1989 року суттєво звузився часовий горизонт польської національної пам'яті. Увага поляків в основному прикута до останнього століття. Можна сказати, що 1918 рік — це перша дата, яка якимось чином присутня в пам’яті пересічного поляка. Початок ХХ століття, Перша світова війна дуже погано представлені в цій пам'яті. Іван Павло II — це так би мовити “зірка” польської колективної пам'яті. Разом з тим, дуже чітко видно, що після 2000-го року дві інші постаті дуже сильно проявляються в пам'яті поляків. Це Юзеф Пілсудський та Лех Валенса. Таким чином, як бачимо, особистість, тісно пов'язана з відновленням незалежності і з Другою Річчю Посполитою, виступає ключовою постаттю в історичних уявленнях поляків.
Соціолог прокоментував деякі елементи історичної пам'яті, періоду міжвоєнної Польщі:
Сталим елементом мислення поляків про минуле, принаймні декількох відсотків з них, є досягнення у сфері науки та культури. Потрібно також зазначити, що в історичному каноні переважають чоловіки. Дослідження 2016 року показали, що середньостатистичний поляк не усвідомлює того, що жінки також внесли свою лепту у відновлення незалежності. Тому, на мою думку, дуже важливими є такі ініціативи, як спеціальна виставка, присвячена участі жінок у відродженні незалежності Польщі, організована Музеєм історії Польщі. Характерним для всіх досліджень, починаючи з 1987 року, є слабкі знання про минуле в сфері економіки. Національні традиції, пов'язані з економікою та економічним розвитком, надзвичайно слабо відображаються у свідомості поляків.
Головні, найчастіше згадувані історичні події, котрі є причиною гордості поляків — це, перш за все, відновлення незалежності у 1918 році. Це теж крах Польської Народної Республіки та посткомуністична трансформація. Деякі історики говорять про це, як про друге здобуття незалежності. Я намагаюся уникати такого формулювання, перш за все, задля уникнення непорозумінь. На третьому місці в цій низці історичних подій є обрання кардинала Кароля Войтили Папою Римським.
Пйотр Квятковський звертає увагу, що ряд подій початку ХХ століття “випали” з колективної пам'яті сучасних поляків і що ослабла міжгенераційна комунікація в плані обговорення історичних питань:
Приблизно у 40% польських сімей ведуться розмови про минуле як про таке. Це досить стабільний показник, хоч у дослідженні 1987 року видно, що раніше частіше і більш інтенсивно обговорювалися питання минулого. Темою, яка найчастіше обговорюється вдома, продовжує бути Друга світова війна. Це тема, яка безроздільно переважала у комунікації між поколіннями в кінці 1980-х років. Пізніше, про війну згадують рідше, але вона продовжує залишатися важливою темою. З’являються нові теми, наприклад, здобуття свободи 89-у році. Водночас, Перша світова війна, перші післявоєнні роки тієї війни — це теми, які у 87-му році ще доволі часто виринали в обговоренні в колі сім'ї. В 1987 році в кожній десятій сім'ї велися розмови про Другу Річ Посполиту, в 3-4% виринала тема Першої світової війни. Цього зараз вже немає. Період Другої Речі Посполитої, з перспективи мого, на жаль, вже немолодого покоління, був темою, яка постійно була присутня в розмовах дідусів та бабусь, батьків. Тепер те, що поляки знають та думають про Другу Річ Посполиту залежить, на відміну від того як це було 30 років тому, від того, що люди бачать в музеях, в телепередачах, і того, що вони дізнаються від вчителів історії.
Соціолог також перерахував теми та події, пов'язані з міжвоєнною Польщею, які позитивно та негативно оцінюють поляки:
Чітко простежується, що відновлення незалежності та економічний розвиток — це два елементи, які переважають у суспільному уявленні. Тобто, важливим вважається той факт, що ми стали і були незалежними, що закінчилась війна і вдалося відбити напад більшовиків в 1920 році. Підкреслюються економічні досягнення Другої Речі Посполитої. Центральний промисловий округ і порт Ґдиня — це дві “ікони” економічного розвитку міжвоєнного періоду.
Що стосується негативних оцінок, то цікаво, що у 1987 році було чимало респондентів, котрі вказували на низький рівень життя, бідність та безробіття. З плином часу такі оцінки зникають і полякам стає все складніше говорити про Другу Річ Посполиту критично. В 2016 році 3/4 респондентів не могли нічого поганого сказати про неї, а якщо і щось говорили, як у випадку опитування від 2008 року, то це був той факт, що міжвоєнне двадцятиліття закінчилось для Польщі катаклізмом, чим була Друга світова війна.
Найбільш позитивні оцінки цього періоду отримали такі події, як будівництво Ґдині та розвиток Центрального промислового округу. Довкола травневого перевороту [1926-го року, в результаті якого до влади прийшов Пілсудський] спостерігаються протиріччя. Більшість людей, котрі про нього чули, оцінюють його критично. Водночас, переконання, що травневий переворот був політично виправданим притаманне для 10-15% поляків. Вбивство в 1922-у році Ґабріеля Нарутовича [першого президента відродженої Польщі] - той хто про нього чув, а приблизно 40% взагалі про це не чуло, дає негативну оцінку даній події.
Якщо йдеться про найважливіших та найбільш знаних постатей Другої Речі Посполитої, то альтернативи маршалу Юзефу Пілсудському немає:
Пілсудський безперечно переважає у свідомості поляків. Постать Романа Дмовського вкрай мало популяризована - вона не надто пластична та маловиразна. Натомість Пілсудський — це дуже яскрава та складна особистість. Також відомим є Іґнаци Падеревський [композитор і прем'єр-міністр], особливо для людей, котрі цікавляться культурою. Це також яскрава особистість. Полякам ще дещо відомим є Вінценти Вітос [прем’єр-міністр міжвоєнної Польщі]. На Помор'ї знають генерала Юзефа Галлера. У Великопольщі відомими є лідери Великопольського повстання. Однак, в контексті здобуття незалежності у 1918 році, часто респонденти безпідставно згадують і Леха Валенсу, і Тадеуша Костюшка чи Івана Павла ІІ.
Професор Квятковський загалом критично оцінює стан колективної пам'яті та уявлення поляків про міжвоєнну Польщу:
Знання про міжвоєнний період в сучасному суспільстві досить обмежені. В середньому близько 50% поляків знають, або взагалі не знають, про цей період. Більшість не орієнтується в ситуації, що стосується політичних та ідеологічних сил того часу. Поляки дуже погано розуміють, що Друга Річ Посполита була чимось зовсім іншим в плані соціальної, національної структури, ніж сучасна Польща. Про світ Другої Речі Посполитої знають фахівці, а пересічний поляк знає про неї мало.
Матеріал підготував Назар Олійник