Logo Polskiego Radia
Print

«Актуальність геополітичних дилем Другої Речі Посполитої»

PR dla Zagranicy
Nazar Oliynyk 05.11.2018 09:12
  • Марек Корнат.mp3
Фрагменти виступу професора Марека Корната на конференції "Спадщина ІІ-ї Речі Посполитої"
Посол Німеччини у Варшаві, Ганс Адольф фон Мольтке, глава Польщі маршал Юзеф Пілсудський, міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс і очільник польської дипломатії Юзеф Бек. Варшава 14.06.1934 (одним із головних завдань Польщі міжвоєнного періоду було забезпечити себе від німецької агресії).Посол Німеччини у Варшаві, Ганс Адольф фон Мольтке, глава Польщі маршал Юзеф Пілсудський, міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс і очільник польської дипломатії Юзеф Бек. Варшава 14.06.1934 (одним із головних завдань Польщі міжвоєнного періоду було забезпечити себе від німецької агресії).foto:wikipedia/commons

Після поразки комунізму у 89-у році перед Польщею повстало завдання віднайти своє місце на міжнародній арені. Одним із пріоритетних завдань було забезпечення стабільності та безпеки новій демократичній державі, яка мала відігравати роль самостійної держави, а не сателіта СРСР. Вступ у євроатлантичні структури в цьому плані є кроком кардинального значення. Попри членство в ЄС та НАТО, Польща, виходячи з трагічного досвіду Другої світової війни, продовжує приділяти величезну увагу політиці безпеки. Поразка у вересні 39-го року тяжіє тяжіє над колективною пам'яттю поляків і становить одну з найглибших національних травм.

З огляду на геополітичні зміни і особливо з огляду на агресивну політику Кремля нерідко виникає питання, якою мірою політика міжвоєнної Польщі, і ситуація того часу, може стати певною підказкою для сучасності і чи сценарії минулого актуальні сьогодні.

Нещодавно у Варшаві відбулася конференція “Спадщина ІІ Речі Посполитої”, організована Музеєм історії Польщі спільно з Міністерством культури та національної спадщини, під час якої професор Марек Корнат з Університету імені кардинала Стефана Вишинського, виступив з доповіддю “Актуальність геополітичних дилем Другої Речі Посполитої”. До вашої уваги фрагменти цього виступу.

Як зазначає професор Корнат, після відновлення незалежності Польщі, польські еліти, незважаючи на ті чи інші розбіжності, були одностайними щодо того, якою повинна бути політика держави на міжнародній арені:

Не спостерігалося альтернативи та іншого варіанту, ніж прагнення відігравати роль третьої сили між Німеччиною та Росією. Вважалося, що ми не можемо підкоритися жодній з цих могутніх держав. Є красномовне висловлювання маршала Юзефа Пілсудського під час його візиту в Парижі і прийому в Єлисейському палаці в лютому 1921 року. Він сказав наступне: “Якби ми приєдналися до Німеччини чи Росії, то наша цивілізаційна місія залишилась би незавершеною”. Не було нікого, хто говорив би по-іншому, дискутуючи на цю тему, ніж те, що Польщі потрібно шукати своє місце між Німеччиною та Росією, не зв'язуючись ні з однією, ні з іншою силою. Існувало розуміння того, що це загрожуватиме нам обмеженням незалежності та суверинітету, а в майбутньому і втратою незалежності, а найважливіше необхідністю територіальних поступок.

Політика “третьої сили” передбачала створення надійного союзницького блоку, але як зазначає Марек Корнат, обставини не дозволили цьому статися:

Зрозуміло, що першим кандидатом в союзники стала Франція. Також ми шукали союзників в нашому регіоні. Однак, як відомо, тут виник польсько-чехословацький антагонізм, і боротьба між Варшавою та Прагою за першопланову роль у Центральній Європі. Окрім того, нажаль, до цього додався румуно-угорський антагонізм, який не дозволив польській дипломатії зблизити Будапешт і Бухарест. На додаток, за відсутності польсько-угорського кордону, політика створення центральноєвропейського блоку була, якщо не приреченою на невдачу, то величезною мірою вона була ускладненою.

У цій конфігурації і з огляду на експансіоністську політику Берліна найбільш жаданим було покращення польсько-чехословацьких відносин і союз Варшави та Праги:

Тут би віршувалася певна проблема. Таке порозуміння давало б ефективнішу можливість боротьби з ворогом, тобто з Німеччиною. Фронт можна було б оперти на Судети, доозброїти недофінансовану польську армію озброєнням, що виробляла Чехословаччина. Проте, на мою думку, на жаль такої можливості порозуміння не було. Обидві країни дивилися на себе з віддаля. Я вже згадав про боротьбу за першість у Центральній Європі. Проте ця прохолода була пов’язана зі взаємним переконанням, коли кожна зі сторін вважала іншу державу штучним утворенням. Маршал Пілсудський висловив це не публічно в 1927 році, коли сказав, що Чехословаччина буде серед перших держав, що впадуть в результаті турбуленцій в Європі. Проте державні мужі Чехословаччини Масарик і Бенеш теж думали в такий же спосіб. З тією різницею, що президент Чехословаччини Масарик навіть публічно виступив в 1930 році за передачу Німеччині польського Помор’я.

За такої геополітичної ситуації для Варшави ключовим питанням стало вирішення незакритих територіальних питань з Німеччиною, котра не визнавала, і не гарантувала західних кордонів Польщі, встановлених Версальським договором. 26 січня 1934 року було підписано Декларацію про незастосування сили між Німеччиною та Польщею. Марек Корнат переконаний, що підписання цього договору, попри все, було успіхом польської дипломатії:

Дана угода безперечно є предметом численних розбіжностей. Я це усвідомлюю і не буду звертатися до історіографії, дуже багатої, особливо закордонної. Безсумнівно, підписаний з Німеччиною договір для Польщі в тих умовах був корисним. Статус Польщі в міжнародних відносинах суттєво зріс. Також зросло її регіональне значення. Питання територіального конфлікту з Німеччиною було знято з порядку денного. Зрозуміло, кожен відмітить, що це питання було закрито лише на якийсь час, але так було хоча впродовж хоча б якого часу. Таким чином, польсько-німецький договір був вигідним для польської сторони. Це підкреслював маршал Юзеф Пілсудський, хоч він і не вірив в його надійність та його виконання, позаяк ньому зазначалося, що договір підписано на 10 років. Найважливішим є те, що ця угода не передбачала жодних зобов'язань щодо Німеччини, які б зазіхали на наші кордони, або якимось чином обмежували б суверенітет Польщі. Таких зобов'язань не було. Звинувачення у таємній угоді, яка нібито супроводжувала даний договір, звичайно звучало, і це повторюється в Росії і сьогодні. Безперечно тут йдеться не про реальний пошук історичної правди, а лише про ведення пропаганди.

Історик також торкнувся питання ультиматуму, який Польщі в 1939 році висунула гітлерівська Німеччина, і того, чи могла його Польща прийняти:

Як відомо ці вимоги були дуже поміркованими. Вони передбачали включення Вільного міста Ґданьськ до складу Німеччини, за згодою Польщі, а також екстериторіальну автостраду та залізничне сполучення, які б проходили через Помор’я і Східну Прусію. Як відомо, польська сторона не пішла на жодні переговори щодо цих принципово важливих питань, відкидаючи згадані вище вимоги. Німецький ультиматум йшов в парі з пропозицією договору про дружбу на 25 років, який гарантував польські кордони, а по друге — в ньому йшлося про політичну і економічну співпрацю. Вже не говорячи про вічне користування Польщею ґданьським портом.

Незважаючи на те, що в нашій країні збільшується кількість палких прихильників так званої альтернативної історії або псевдоісторії, котрі намагаються висловлюватися щодо цього питання, перекладаючи відповідальність на тогочасне польське керівництво за поразку в 1939 році, моя думка залишається незмінною. Я вважаю, що прийняте тоді рішення було необхідним. Твердження, що можна було піти на тактичний союз з Німеччиною, а потім його розірвати, перебуваючи в тому геополітичному становищі, в якому була Польща є чистою вигадкою. Вступаючи в Другу світову війну на боці злочинного диктатора нам би довелося слідувати за ним в цій війні. Можна було б лише поспівчувати нашій долі у випадку перемоги Гітлера. Також нічого хорошого на нас не чекало б після його поразки, адже ми належали б до табору переможених.

На завершення, Марек Корнат провів паралелі між актуальністю дилем Другої та Третьої Речі Посполитої:

Завжди існуватиме дилема — політика пристосування до сильних світу цього, чи все ж таки політика протистояння і спротиву, задля досягнення якоїсь мети. В політиці немає нічого за так. Думаю політика, яку Польща намагалася вести в 1934-1939 роках, можливо “на виріст”, залишається актуальною.

Головнокомандувач польської армії маршал Ридз-Сміглий, котрий мав вплив на зовнішню політику, в 1936 році публічно висловив таку думку: “Чи ж не найбажанішою для наших сусідів та інших великих держав була б безсила, пасивна та безвольна Польща?”. Це дуже хороші слова, які описують певний порядок справ. Таким чином спроба Польщі унезалежнитися в міжнародних відносинах в 1934-1938 роках, з тієї точки зору є дуже важливою.

Безумовно, геополітичні реалії того часу і сьогодення не мають багато спільного між собою. Хоч би тому, що ми не межуємо з двома тоталітарними державами, які зараз планують, так мені здається, світову, широкомасштабну війну. Однак, певний урок спроби вести політику притаманну великій державі, є актуальним досвідом для сьогодення.

Матеріал підготував Назар Олійник

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти