Немає сумніву, що в постіндустріальному світі, в якому панує надвиробництво загрозливих масштабів, жорстка конкуренція та перенасичення рекламою, ведення бізнесу загалом є непростим заняттям. Що вже казати про книжкову справу? Адже, книжковий бізнес, як й кожен інший бізнес залежить від попиту, тобто споживача. А як відомо сучасна людина в силу різних причин (зокрема притягальна сила мультимедійного світу та хронічний брак часу), все менше купує і читає книги як такі, вже не кажучи про серйозну літературу та наукові видання, скажімо історичні монографії. Україна в плані і читання книг, і відповідно їх видання пасе задніх. Хоча безумовно в українській книжковій галузі помітний просвіток, передовсім завдяки ентузіазму книговидавців.
В цій передачі ми поговоримо про стан ринку української історичної книги з перспективи видавця. Наш співрозмовник Віра Соловйова, директор видавництва “Кліо”, заснованого в 2012 році, але котре в силу причин почало свою роботу в 2014 році. За короткий час своєї діяльності видавництву вдалося видати 63 книги, левова частина з яких становлять історичні публікації широкого тематичного спектру. З Вірою Соловйовою розмовляв Назар Олійник.
-Пані Віро, Ваше видавництво вже працює понад п’ять років і в основному Ви займаєтеся гуманітаристикою. Що характерно, переважають книги історичного характеру, тобто: наукова література, науково-публіцистична, монографії і так далі. Як вдається, в Україні, працювати власне в цьому сегменті ринку? Які тенденції цього ринку Ви зараз можете відмітити?
Ну власне, вибір не випадковий – десь в минулому і моя професійна діяльність в Києво-Могилянській Академії визначала таку спеціалізацію. Але вже і в новому видавництві, яке я створювала, власне обрала таку спеціалізацію із за того, що я відчуваю потребу і зацікавленість людей до такої літератури, ґрунтовної. Звісно, я орієнтуюся на людей освічених, котрі мають потребу в глибших знаннях. Власне, я відчуваю зацікавленість в суспільстві, бо в Україні не так багато, на превеликий жаль, книжок видається на душу населення, тим паче якісних, котрі базуються на наукових дослідженнях, а потреба є. Люди звертаються, люди шукають інформацію для себе. Дуже часто в цьому нам допомагають сучасні технології, Інтернет, бо в нас в Україні зруйнована книжкова мережа, щоб поширювати книжки. Я колись мала такий досвід стажування у видавництвах Польщі, за сприяння уряду Польщі, а також є учасником на багатьох виставках. От наприклад -це фестиваль історичної книжки, наприкінці 2016 року. Я так хочу думати, що в Польщі краще [з книжковою справою]. Принаймні ми бачимо дуже багато книгарень, ми бачимо дуже багато видань. Хоча теж чуємо, що в тих умовах, видавцям з науковою літературою теж не є просто. Але працюємо, бо є потреба. Ми маємо коло читачів, воно ширшає. Це нам дає мотивацію до роботи і знаємо, що на тому шляху маємо ще багато робити.
-Пані Віро, як Ви пригадуєте, на зорі української незалежності був можливо ренесанс української книжки, і зокрема української історичної книги. З’явилася маса різного роду публікацій, різної вартості. Був величезний читацький інтерес до питань минулого. Безумовно, з тих часів минуло понад два десятиліття – видавнича галузь змінилася. Безумовно і аудиторія змінилася. Тим не менше, чи не здається Вам, що, скажімо? можна провести певні паралелі з початком 90-х років. Маю на увазі, як Ви вже згадали, зацікавленність і то зростає це зацікавлення до історичної книги. Теж з’являється чимало історичних публікацій, з історії України, передовсім. Ну і теж, знову ж таки маємо кризу, соціально, соціально-економічну кризу, досить глибоку, яка теж була на початку 90-х років.
-Тоді я теж вже працювала в нашій галузі. Звісно, тоді було якось більше сподівань, що ось ми все це зробимо і воно виправиться. Наразі, на превеликий жаль, немає очікувань, що щось виправиться в найскорший час. Навіть через створення нових інституцій, бо в нас дуже хаотичний книжковий ринок, дуже хаотичний. В нас немає якоїсь суцільної і цільної програми державної. Тому от, наші видання, щоб я сказала, що я собі склала такий план, якого я чітко дотримуюсь, навіть на найближчий період, там 2018 рік... Звісно маємо якісь напрацювання і заплановані видання, але ми тут орієнтуємося більше на пам’ятні дати, а може на таку важливість, бо ми щоразу мусимо думати як на кожну книжку треба залучити кошти, звідкись. Та криза, про яку Ви говорили, вона не дає нам на повну силу працювати. Відтак мусимо обачно ставитися до того, за що ми беремося. Маємо навіть дуже сміливі для себе очікування, як от, звісно ми спізнилися з тими виданнями з історії Донбасу чи з історії Криму, бо наше видавництво ще й видає багато збірників документів. Вот мої сподівання, коли ми ті книжки опублікували, може спочатку невеликим накладом, що це державницької ваги роботи, що вони мають поширені по бібліотеках, викуплені якось, ну це не відбувається. Відтак постає питання тиражів, а відповідно і обігових коштів у видавництві. Але сам ринок дозволяє продукувати, може не таку кількість книжок як би ми хотіли. Ну, але принаймні 20-25 ть на рік – це дуже мало, бо видавництво теж невелике, але ми забезпечуємо власними силами.
-А власне була вже згадана тема бібліотек. Чому книги, які виходить на ринок – актуальні, цікаві, важливі – не потрапляють в бібліотечну мережу. Все ж таки є державна програма закупівлі книги і логічно можна було б подумати, що от ці книги мали б там потрапити.
-Ну, на превеликий жаль, це трошки скособочена ситуація, бо те, що має бути в бібліотеках сільських чи районних, то звісно не вистарчає коштів, щоб дійти до всіх бібліотек. Але бодай на обласні бібліотеки такі книжки мали би поширюватися. Але про це вирішує наше міністерство культури. Я не можу сказати, що це відбувається так, щоб були державницькі інтереси, щоб такі видання були закуплені. Не знаю як це треба вирішувати в майбутньому, але маємо сподівання, що зі створенням нової інституції, Інституту книги, якому чомусь теж делегували повноваження працювати на внутрішньому ринку, бо ми вважаємо, що його трішечки так переписали з польського Інституту книги, роботу якого ми всі знаємо бачимо, думаю, що ще чітко не виписані ті функції, які має виконувати Інститут книги в Україні, але маємо сподівання, що за його допомогою ми трішки будемо вирівнювати ті особливі умови в яких живе українське книговидання.
-Давайте трошки поговоримо про читачів, про скажімо так, споживацько-читацьку аудиторію. Які історичні теми найбільші цікавлять читачів? Так розумію, що козацька доба користується найбільшою популярністю серед читачів. У Вас є ряд авторів які мають прекрасні книги. Маю на увазі Тараса Чухліба і Тетяну Таїрову-Яковлєву. Які ще теми і де Ви ще бачите можливість попрацювати.
-Я так думаю, що саме ці теми є більш такі поширені із-за того, що просто активніші автори. Це моя така думка. Активний Тарас Васильович Чухліб, котрий створив науково-дослідний інститут козацтва. Ну і всі знають Тетяну Таїрову-Яковлєву, професора Санкт-Петербургського університету. Та ще низка, багато авторів. Зараз ми теж готуємо у двох частинах “Українська козацька держава”, останнє дослідження, за редакцією академіка Валерія Смолія. Дуже є велика потреба більш детально досліджувати XX століття. Ми часто вдаємося до перекладів, із іноземних мов допустимо моєю авторкою була Енн Аппелбаум чи Норман Дейвіс.
Ця тема менш у нас якось висвітлюється, менш авторів продукують продукт. Я теж була заскочена, що до сторіччя Першої світової війни майже нічого не виходило. Тут, вже так на моє замовлення в Інституті книги було підготовлено двотомник - правда науковці його готували раніше, але вже так було підібрано – “ Велика війна 1914-1918 років і Україна”. Це власне напевно єдине видання до цього ювілею в Україні і вийшло. Тобто, бачу що є потреба саме в дослідженнях XX століття. Хоча дуже багато є книжок з теми Голодомору. Ми в тому числі дуже багато видань зробили. Але питання Першої світової війни і тої нашої спільної теми із поляками, Волині. Вернуся назад. Минулого року, коли я була у Варшаві, то в кожного видавництва, майже в кожного, книжки, які стосуються цієї теми. Ну, а в Україні не так густо і ми б мали спільно показувати свої сторінки історії. Хоча колись я видавала книжку Ігоря Ілюшина “УПА і Армія Крайова”. Наш автор був нагороджений орденом Польської Республіки. Тобто, я вважаю, що ми б мали спільно працювати над тими темами, які для нас є спільними.
Матеріал підготував Назар Олійник