Багато, хто буде здивований, коли дізнається, що понад 100 років тому одне галицьке містечко, яке в той час належало до Австро-Угорщини було однією з, так би мовити, світових нафтових столиць. Мова про Борислав і його нафтопромисли, який в ті часи по праву називали “галицькою Пенсильванією”.
Нафта і похідні від неї продукти, віддавна були знані в околицях Борислава та Дрогобича. Зокрема нафта використовувалася для змазування коліс возів, коловоротів колодязів і навіть її застосовували як лікувальний засіб. Проте видобуток і промислове використання розпочалося в середині XIX століття. Ключовим тут стало винайдення у 1853 році львівським фармацевтом Ігнацієм Лукасевичем першої в світі гасової лампи. Принагідно Лукасевич разом зі своїм колегою Яном Зегом винайшов спосіб дестиляції нафти. Матеріал для дослідів львівські фармацевти-хіміки отримали від єврейського шинкаря, який привіз сиру нафту з Борислава гадаючи, що з неї можна видобути оковиту.
Після винаходу Лукасевича і Зега попит на новий вид освітлення став неймовірним і замовлення попливли з Праги, Кракова і навіть Відня, столиці Габсубрґської монархії. А до Борислава кинулися ті, хто одразу оцінив цінність нафти. Лихоманка довкола чорного золота розпачалася... До розмови про “галицьку Пенсильванію” ми запросили професора Станіслава Ніцєю з Опольського університету.
Отож, як в середині XIX століття Борислав перетворився з тихого галицького куточка у “галицький Клондайк”?
-Так, дійсно в середині XIX століття ця неприємна на запах речовина, яка подекуди витікала з землі зробила світову кар’єру. Люди відкрили, що після переробки ця речовина може бути прекрасним засобом для освітлення вулиць. В майбутньому нафта стане паливом для автомобілів.
Власне в цей час Борислав з глушини перетворюється на центр зацікавлення. Туди прибуває величезна кількість шукачів щастя, бо та чорна рідина стала “чорним золотом”, яке давало неймовірні прибутки.
Околиці Борислава і Дрогобича дали світу початок нафтового буму. Борислав став великим містом. Проте це було дивне місто: місто величезного багатсва і неймовірних злиднів. На його вулицях можна було зустріти вишукані екіпажі та багато вбраних людей, а поруч з цим виснажених та обдертих нафтовиків. Ці люди були виснажені працею і нищили себе алкоголем, бо повсюди ставилися шинки. Там можна було напитися і забутися.
Робітники бориславських нафтових промислів. Foto: youtube
Власне австрійський прозаїк Мартін Поллак писав, що якщо Дрогобич був найголовнішим містом “галицької Пенсильванії”, то її пеклом був Борислав.
-Про це писав не лише Мартін Поллак, бо взагалі довкола цієї теми виросла ціла література. Скажімо Іван Франко написав славетну книжку “Борислав сміється”. Север Маційовський писав про історію відкривача і улюбленця долі Станіслава Щепановського, котрого називали “королем польської нафти”. Всі ці автори пишуть про незвичий світ, де поруч з різного роду авантюристами та пройдисвітами ми бачимо ідеалістів, везунчиків. Люди тоді купляли шматок землі, бур і починали бурувати в пошуках нафти. Якщо хтось мав щастя, то за декілька днів натрапляв на так би мовити золоту жилу, а хтось безрезультатно щукав чорне золото місяцями і банкрутував. Щастя і нещастя йшли пліч о пліч. Якщо тому, хто знайшов нафту, вдавалося купити цистерни, аби не дати пропасти знайденому скарбу, то тоді він міг розбагатіти. Часто ставалося так, що хтось знаходив нафту, а вона била фонтаном і не було в що її набрати. Тому той Борислав був залитий нафтою і є навіть фотографії головної вулиці міста і видно, що там нафти по кісточки.
Багаті не будувалися в Бориславі, тут лише виднілися нафтові свердловини. Будинки і палацики ставилися в сусідньому Трускавці. В Трускавці будувалися пансіонати і там відпочивали. Багаті будували також в Дрогобичі. Бруно Шульц у своїх “Цинамонових крамницях” описує той світ багатства, ту вулицю Стрийську, де жили заможні люди. Найбільш багаті будували вже в столиці, у Відні. Натомість в Бориславі працювалося, а не відпочивалося.
Трускавець. Бювет з мінеральною водою "Нафтуся", що славиться своїми лікувальними властивостями. Foto:youtube
Трускавець-Помірки. Сірчано-соляне купальне озеро. Foto:youtube
Гадаю теж варто підкресилити, що в Бориславі вмиралося. В тодішніх нелюдських умовах праці серед нафтовиків було багато смертей. Існують свідчення, що загиблих робітників, які часто-густо не мали жодних документів, просто скидали до нафтових колодязів і ровів.
-Так, то було велике лихо. В Бориславі зроджується великий робітничих рух і виринають лідери, які заявляють про недопустимість праці в таких важких умовах. Там з’являється постать Ігнація Дашинського, соціаліста, котрий згодом стане головою Сейму відродженої Польщі. Там же ж з’являється Владислав Гомулка, у майбутньому голова Польської Народної Республіки.
Ці лиха нафтовиків були численними. Скажімо нерідко свердловини займалися. Це міг бути заздрісний конкурент, котрий здійснював підпал.
Ви згадали про страйки і нелюдську експлуатацію. Думаю варто заторкнути один важливий момент – на початку цього нафтопромислу в Бориславі в ньому переважали робітники євреї. Адже тогочасний Борислав це було містечко в якому переважало єврейське населення.
-Так, в тодійшній Галичині часом в містечках переважало єврейське населення. Євреї були одними з перших робітників в нафтопромислі і цю єврейську бідноту максимально експлуатували. Проте були також дуже зарадні євреї, які згодом опанували цей бізнес. Найбільші тамтешні капіталісти були єврейського походження і вони володіли найрозкішними будинками в Дрогобичі. Проте на початках найбільше експлуатували євреїв, зрештою це стосується і русинів, тобто українців. Всі вони платили високу ціну. Тоді жилося коротко і швидко вмиралося. Був поширеним туберкульоз і маса людей вмирала від нього.
Либаки за роботою. Foto:youtube
Як не парадоксально, але думаю Ви погодитися, що з попри ті жахливі умови праці на нафтових промислах, для тої єврейської бідноти чи українських селян це було краще ніж так звана “галицька нендза”. На селах люди просто таки не жили, а виживали...
-Так, безсумнівно це були часи великої бідності. Щодо тієї “галицької нендзи” (тобто “галицької бідності”) можливо вона трохи перебільшується, бо ще гірша ситуація була десь на Поліссі, десь далеко на Волині чи Поділлі. Проте ті терени були забутими Богом і людьми і не потрапляли в літературу. Тема Галичини була цікавою, тому її представлено в літературі і описано ті нещастя досить детально. Тяжка ситуація на інших теренах вже так не описувалася, але життя в Бориславі і околицях зненацька стало предметом спостереження - про це писали газети, про це говорили. Люди їхали туди з надією, що там розбагатіють, і як завжди одним щастить, іншим – ні. Цей контраст став, так би мовити, поживою для книг Мартіна Полака та багатьох інших авторів, які там побували.
Ми цілий час говоримо про нафту, але забуваємо про озокерит і знаним як “земляний віск”, який став використовуватися для парафіну і електроізоляції. В тогочасній конюнктурі більше оплачувалося його видобувати. Видобуток озокериту в Бориславі започаткував львівський підприємець Роберт Домс в 1853 році.
-Так-так, бо це вже похідне від нафти, якою освітлювали житла. Тепер важко собі уявити житло, де немає лампочки, а в ті часи назагал освітлювали при допомозі смолоскипів і каганців. Поява гасової лампи змінила все. Крім того з’являється газ, який також був проблемою, бо на початковій стадії видобутку нафти не вміли відокремити газ, який залягав разом з нею. З технологічного боку не було вміння порадити собі з цим, тому вибухали пожежі. Пізніше газ став важливим видом пального, можливо подекуди навіть важливішим ніж нафта.
Пожежа на найбільшій бориславській свердловині “Ойл Сіті” (1908)
Нафтові промисли поблизу Дуклі.Foto: youtube
Ще варто сказати одну важливу річ – в кінці 80-90-х років на Бориславських нафтових промислах починають переважати закордонні компанії, які витісняють звідти польських підприємців. Починають використовуватися більш розвинуті форми видобутку нафти і озокериту. Серед іншого завдяки цьому Борислав стає одним з лідерів з видобутку “чорного золота”.
-Так, приходить іноземний капітал: французький, американський, бо тут свою роль зіграла політика Відня, який хотів тут все притримати. Відень не допомагав полякам і поляки почали програвати. Група більш динамічних, таких як Вольський, Одживольський, Щепановський мала величезні труднощі. Радили собі, такі як наприклад як Ґартенберґ, котрий був одним з найбільших нафтових магнатів. Вони залучали західний капітал, входили в різні спілки. З часом польський капітал відтісняється, і Борислав стає колонією західного капіталу. Пізніше величезний вплив мали французи, які у польсько-українській війні 1918-1919 років стали на бік поляків. Іноземний капітал твердо укоренився на бориславських нафтових промислах.
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник