23 січня у Варшаві пройшла наукова дискусія “Росія і Балкани: реальні та уявні зв’язки”, яку організував Центр польсько-російського діалогу та порозуміння. Учасники дискусії у своїх виступах представили присутнім взаємини між Балканами та Росією в історичній перспективі.
Ілона Чаманьська. Автор фото - Анджей Галонзек/Andrzej Gałązek
Зокрема, професор Ілона Чаманьська з Університету Адама Міцкевича в Познані зробила історичний екскурс про зв’язки між Балканським регіоном та Росією, які сягають часів Раннього Середньовіччя:
Треба розпочати від Русі, тобто це хрещення Русі у 988 році - християнство приходить з Візантії і важливим тут є прийняття слов’янської форми християнства. Ця слов’янська форма християнства розвивалася як на Русі, так і на Балканах, але політична ситуація на Балканах в XI-XII столітті зумовила те, що, по суті, ця тяглість у певний період того слов'янського православ’я порушилась. Воно існувало і не зникло, але Візантія нищить Болгарське царство, а центр важкості сербської держави переноситься до католицького князівства Зети. В зв’язку з цим православ’я на Балканах дуже слабне. Натомість на Русі воно й надалі неперервно триває.
Як зазначила дослідниця, зв’язки між Київською Руссю та Балканами не лише носили релігійно-культурний характер, але мали й політичний вимір:
Друга важлива справа це руські князі на Балканах. Вони відігравали дуже важливу роль, особливо в XIII столітті. Так, Ростислав Михайлович, князь новгородський і галицький володів князівством Мачва, згодом його заступає син Бела Ростиславович. І це передовсім князь Святослав Завойовник, який ледь не став царем Болгарії.
Після розпаду Київської Русі на її місці існує ряд князівств, серед них це Велике князівство Московське, основа майбутньої російської держави.
Професор Чаманьска відмітила, що довгий час Балкани мали другорядне значення для Москви:
Москва, по суті, формується подаль від Балканів і починаючи від XIV-XV століття, і фактично ще й в XVI столітті Москва, по суті, далека від балканських справ. Вона має набагато важливіші проблеми довкола себе - це передовсім різноманітні ханства. Це безумовно Велике князівство Литовське. Звичайно це не означає, що тих контактів не має - вони спорадично появляються на релігійному ґрунті, чи через династичні зв'язки з Палеологами з Яксимачи, а через них з Бранковічами.
Балканістка звертає увагу на парадокс – не Росія зацікавилася Балканами, а Росію намагалися зацікавити Балканами:
По суті, більше Росію зацікавлено Балканами, аніж вона сама почала ними цікавитися. Звісно, згодом вона почала цікавитися цим регіоном. Проте на цьому першому етапі було більше старань зацікавити Росію Балканами. В цьому плані варто згадати про хорватського духівника Юрая Крижанича, котрий був римо-католиком. Він висунув ідею об’єднання слов’ян під патронатом Москви і відомо чим це для нього обернулося. Крижанич перебував 15 років на засланні в Сибіру, у Тобольську. Як видно Росія в той час не надто цікавилися тим проектом. Як відомо потім Юрай Крижанич опинився в Польщі і був в оточенні Яна Собєського під час битви під Віднем у 1683 році.
Професор Чаманьска також відзначила ще один цікавий момент, а саме те, що Річ Посполита старалася зацікавити Москву Балканами, розглядаючи Московську державу як союзника у боротьбі з турками:
Важливу роль у зацікавленні Росії Балканами відіграли також деякі польські королі. Зокрема Стефан Баторій, принаймні так твердив його найближчий соратник Ян Замойський, воював з Москвою аби прихилити її до участі в антитурецькій лізі. В мене щодо цього існують серйозні сумніви, бо як відомо по суті цю війну розпочала Росія, але тим не менше така ідея має місце. Натомість не має сумнівів, що Росію Балканами зацікавив Ян ІІІ Собєський, бо це з його ініціативи Москву залучено до Святої Ліги, що вела війну з Туреччиною.
Формування Російської імперії і зростання її амбіцій зумовило неоднозначне ставлення до Росії серед слов'янських народів Балканського півострова:
Росія на Балканах починаючи з 18 століття сприймалася двояко. З одного боку на її допомогу розраховували, бо вона була сильною і православною державою. Зрештою у всіх мирних договорах появлялося питання опіки над православ’ям. З іншого ж боку дуже швидко з’являється страх перед російським імперіалізмом і це особливо стає помітним в 19 столітті.
Ще одним учасником дискусії “Росія і Балкани – реальні та уявні зв’язки” був професор Ян Кєнєвич з Варшавського університету, який запропонував присутнім геополітичний погляд на проблему Балкан та Росії.
Ян Кєнєвич.Автор фото - Анджей Галонзек/Andrzej Gałązek
Зокрема на його думку на зламі XVIII і XIX століття, на великій світовій шахівниці відбулася принципова зміна орієнтації, внаслідок якої російська експансія зосередилася на Заході, а Балкани були лише альтернативним напрямком для Росії:
На мою думку між 1790 і 1815 роками відбулася переорієнтація геостратегічних напрямків в цій частині світу. З вісі Північ-Південь вперше в історії виростає вісь Схід-Захід. Росія стає реальною силою в Європі - вона хоче бути цією силою і вона нею є. В перспективі це спричинить конфлікт у 1914 році, який з будь-якої іншої точки зору не має сенсу. Переорієнтація Росії на цю вісь Схід-Захід мусили привести до поділів Польщі. Одночасно з цим це мусило привести до маргіналізації Балканів, які стають елементом гри з Австро-Угорщиною, з Францією, з намаганням здобути якнайбільше на балканській ділянці.
Публіка та учасники дискусії. Анджей Галонзек/Andrzej Gałązek
Нова геополітична переорієнтація означає цивілізаційний вибір для Балкан:
Вісь Схід-Захід є цілковито новою віссю, яка стала чимось основоположним у 20 столітті., тобто після 1918 року і Версаля. Це окреме питання, але який зв’язок цього з Балканами? Найважливіші речі в цій частині світу до цього часу відбувалися на цьому напрямку Північ-Південь: торговельні шляхи, потік грошей, модні віяння, інформаційні потоки. Це історична вісь, яка творить цивілізацію і ця вісь включає в себе Балкани.
Починаючи від Віденського конгресу 1815 року, Середземномор’я випадає з вісі Схід-Захід і відбувається переорієнтація на вісь Північ-Південь. Середземноморський світ ділиться на Північ, яка європеїзується, і Південь, який орієнталізується. В цьому контексті Балкани плані перебувають перед дилемою, де вони опиняться в цій новій конфігурації.
В свою чергу професор Єнджей Пашкевич з Університету Адама Міцкевича у Познані зосередився на грецькому питанні на Балканах та політиці Росії щодо греків.
Єнджей Пашкевич
Фахівець відзначив велике значення Росії для грецьких еліт у творенні грецької держави, яка виникла у 1830 році внаслідок національної визвольної війни греків проти турецького панування (характерно, що Росія виступила рішуче проти ідеї грецького повстання). За словами професора Пашкевича Росія мала значення для грецьких еліт у творенні власної держави з точки наслідування державної моделі, що поєднувала європейський політико-адміністративний досвід і православну традицію.
Однак, за словами балканіста, коли Російська імперія здійснює в 1783 році анексію Кримського ханства і облаштовується в Причорномор’ї, греки стають дуже потрібними Російській імперії:
Було чимало греків, котрі були змушені залишити Османську Туреччину. Вони шукали захисту і вони були потрібні Росії. В зв’язку з цим на терені сучасної України виникають осередки, колонізовані греками, але не тільки ними, а й населенням, що проникає до Росії з османських теренів.
В кінці XVIII століття Катерина ІІ заново надає одному з найважливіших осередків грецької думки і економічної діяльності назву Одеса, посилаючись на те, що греки, котрі тут в цей час переважають можуть відкликатися до своєї традиції і до часів Стародавньої Греції, коли в околицях сучасної Одеси існувала грецька факторія.
Греки були потрібні Росії, бо вони перетворювали ті контакти, які вони мали в рамках Османської імперії на контакти, які дозволяли Росії міцніше стати в регіоні Чорного моря. А кінець XVIII століття це час, коли Росія розпочинає експансію в напрямку Південно-Східної Європи. Аби ця експансія була можливою і ефективною, Росія потребує контактів, людей та інституції. Такі можливості серед іншого дає дуже різношерсте, але впливове грецьке населення.
Разом з тим попри ідеї про слов’янське братерство і необхідність захисту православного населення, про що гучно заявляла Росія, Балканський регіон та його народи були підпорядковані логіці російського імперіалізму:
На початку XIX століття виявляється, що Росія помічає вагу використання народів під османським пануванням, в напрямку їх підбурювання та підготовки російської військової експансії. З іншого боку вона бачить ці балканські народи не як партнерів, а бачить їх як інструменти, які б могли їй забезпечити сталу присутність в цьому регіоні. Росія, кажучи просто, не шанує ці народи. Це дії винятково в імперіальних категоріях, а навіть в колоніальних категоріях. Росія хоче здобути Південно-Східну Європи, хоче дійти до цієї омріяної і дуже конкретної цілі, Константинополя.
На думку професора Пашкевича незважаючи на великий символічний капітал, яким володіє Росія на Балканах, як велика православна держава, їй не вдалося його використати повною мірою:
На мою думку, дещо узагальнюючи, має місце подібна річ, як і у випадку Греції – творяться концепції православних держав на Балканах, які відкликаються до категорій, які використовує Росія. Національний партикуляризм значною мірою блокує російську ефективність. Ми й надалі маємо справу з емоціями, почуттям єдності й існування спільної площини, яка торкається культурних, релігійних і цивілізаційних чинників, але проблема полягає в тому, що ця емоційна складова не має вираження в конкретиці у вигляді укорінення російських впливів. На мою думку, Росія не зуміла використати потенціал, який містився у дуже привабливій, в культурному відношенні концепції скерованій до балканських народів.
(Всі фотографії надані Центром польсько-російського діалогу та порозуміння)
Запрошуємо прослухати звуковий файл!
Матеріал підготував Назар Олійник