На офіційному сайті УЄФА, у короткому путівникові по містах, які прийматимуть Євро, опинилася інформація, що Львів перебував під «довгою окупацією». Не мовиться, щоправда, якою, – проте днями багатьох польських журналістів і політиків здивувало чергове речення, яке мало розкрити характер «окупації»: «Львів був до Другої світової війни під владою поляків. У 1941 році місто захопили фашисти, а в 1944 році – совєти».
– Цей текст повинен зникнути. Не може існувати на офіційному веб-сайті текст, який є історичною неправдою, – сказав у понеділок історик, проф. Анджей Хвальба, коментуючи «польську окупацію».
Міністерство спорту Польщі відреагувало в понеділок, після появи кількох матеріалів у ЗМІ.
– З польської сторони пролунало прохання внести відповідні зміни, – заявила міністр спорту Йоанна Муха.
І вже через кілька годин на сайті УЄФА кількома мовами можна було прочитати, що «Львів змінив багато назв і правителів» і свого часу перебував «під протекторатом Польщі».
Неофіційно чиновники говорять, що представники УЄФА безкритично взяли надані муніципалітетами тексти: історики критикують також деякі дані про польські міста на офіційному сайті чемпіонату. Так, у тексті про польську столицю досить детально описана легенда про її символ – русалку, натомість лише у двох словах згадується трагічне Варшавське повстання 1944 року. Неточна інформація є також у матеріалі, присвяченому Познані. Та найбільше середовища польської інтелігенції вразило слово «окупація» стосовно Львова. Історик д-р Чеслав Партач з Кошалінської політехніки звертає увагу:
– Слово «окупація» [стосовно довоєнного Львова] було вигадане українськими націоналістами після Першої світової війни. Воно не відповідає дійсності. Це – большевицька тенденція, ставити свої власні закони над міжнародним правом, – каже Чеслав Партач.
Він зазначає, що Львів увійшов до складу міжвоєнної Польщі згідно з рішенням міжнародної спільноти, на відміну від окупації міста совєтами в 1939 та гітлерівцями в 1941. А от на думку українського історика й публіциста Вахтанга Кіпіані, термін «окупація» в цьому випадку варто сприймати як частину контексту, що не пов’язаний із міжнародним правом.
– Є певна кількість істориків, які вживають термін «окупація» на позначення недержавного статусу певної території у складі будь-якої іншої держави. Відповідно окупацією називається міжвоєнний стан Галичини або весь стан Української РСР до 1991 року, – каже Вахтанг Кіпіані.
Сам він зазначає, що вживає подібні окреслення лише в емоційно забарвлених текстах, проте не бачить сенсу називати щодо ХХ століття «окупацією» те, що відбулося кілька віків тому.
– Слово «окупант» [у цьому випадку] визначає емоційне ставлення до подій [міжвоєнного періоду], прагнення мати свою державу, а не історичний факт, – каже Вахтанг Кіпіані.
Історик Чеслав Партач не погоджується з твердженням, яке теж було змінене на сайті УЄФА, мовляв, Львів є «квінтесенцією України».
– Львів – це щось інше, ніж Україна. Українці відрізняються від галичан. І саме на Галичині під впливом політичних процесів в Австрії та міжвоєнній Польщі утворився інший народ. Не можна говорити, що Львів є «квінтесенцією України» – він є «квінтесенцією Галичини». Це – нова думка, що починає потроху розповсюджуватися в середовищі польських істориків, – каже Чеслав Партач.
За словами Чеслава Партача, у наративі мультикультурного міста мусять зберігатися пропорції – а їх немає у більшості розповідей хоча б львівських гідів.
– Інакше я говорю: навіщо я сюди приїжджаю? Не на таких принципах будується сучасна держава, і, зокрема, туризм. Адже певне перекручування може когось і образити. Коли Іван Павло ІІ був у Львові, він закликав – «лише істина має право на існування, і лише на істині маємо будувати наші взаємини», – каже Чеслав Партач.
Вахтанг Кіпіані погоджується, що у громадському наративі сьогоднішнього Львова помітно переважає український національний дискурс.
– Це – національний наратив, національно-державницький. Відповідно історія Львова – це історія українців, які тут жили вічно і які боролися за свою державність. Історія поляків взагалі практично ігнорується, історія євреїв згадується тільки у зв’язку з трагедією [Голокосту], але трохи, – каже Вахтанг Кіпіані.
Він наголошує, що історію інших національностей у Львові ніхто не знищує, проте ніхто про неї фактично і не говорить. «Вона є і її немає водночас», – каже історик.
І останнє запитання до моїх співрозмовників – чи вважають вони, що переважаючий наратив щодо власного минулого у Львові зміниться? – Чеслав Партач:
– Усе залежить від влади. Я вважаю, що галицька націоналістична інтелігенція робить велику кривду Україні. Не можу сказати, чим це закінчиться, проте я гадаю, що це – цільові дії, за якими стоять, наприклад, російські агенти, які ділять народ. Це все може закінчитися розпадом України, на чому нагріє руки Москва, – каже Чеслав Партач.
І Вахтанг Кіпіані:
– У короткій перспективі такого я не бачу. Тому що домінуючий суспільно-політичний дискурс, який панує в культурно-історичній сфері, в принципі, буде продовжувати концепцію: «це наше місто, місто націоналістів, місто борців за державність, місто українських князів». І все, і крапка, – каже Вахтанг Кіпіані.
Вахтанг Кіпіані додає: у довшій часовій перспективі все ж львів’яни спробують представити й інші площини Львова, що приховані під українським героїчним наративом міста. Політичну дискусію про статус Львова – закрито, тому не варто її переносити в культурно-історичну сферу.
Ігор Ісаєв