Минулого тижня під егідою Інституту Адама Міцкевича стартував набір музикантів до Польсько-українського естрадного оркестру, який у листопаді в Києві має створити незвичайний репертуар, базований на текстах сучасної української поезії. Термін подання заявок – 7 вересня, тож якщо б Ви були зацікавлені участю в ньому, варто поспішити.
А детальніше про даний проект я попросив розповісти польського композитора і кларнетиста Павела Шамбурського, який разом із Міхалом Ґурчинським збирає цей оркестр:
- З’явилася така ідея, ініційована Інститутом Адама Міцкевича, така міжнародна, по суті, польсько-українська зустріч на основі такої музично-літературної співпраці. А саме, два композитори з Польщі – Павел Шамбурський, тобто я, і Міхал Ґурчинський, обидва кларнетисти – пишемо ескізи музичних творів і формуємо 10-12-особовий оркестр, біґ-бенд з українських музикантів, щодо яких, власне, відкритий набір. І ми пишемо твори, що матимуть форму пісень на основі сучасної української літератури. Тобто, йдеться про таких популярних сьогодні українських письменників, поетів, літераторів. Ми вибрали кільканадцять творів, які ми оброблятимемо і на їх основі писатимемо пісні. Натомість, додатковим атрибутом цього проекту є те, що всі ці вірші ми записуємо на вулиці у Польщі у виконанні місцевих українських іммігрантів. І це також буде вплетене у сам концерт, що стане результатом тижневої праці в Україні, яка матиме характер майстер-класу і спільного компонування. І, по суті, все це більшою мірою матиме форму радіоспектаклю у супроводі пісень і рецитації. Над цим, власне, ми разом працюватимемо.
- Про яких українських авторів, зокрема, йдеться?
- З таких авторів я пам’ятаю, наприклад, Маріанну Кіяновську, Івана Лучука, Назара Гончара, Галину Ткачук, Мар’яну Савку та інших справді чудових авторів, поетів. Вибір цих текстів, фактично, вже завершено. Отже, зараз ми збираємо музикантів, співаків, мультиінструменталістів, імпровізаторів з різних середовищ – не лише з академічного, але також із джазового та рокового. Бо ми хочемо поєднати ці музичні середовища в Україні і взаємно познайомитися з ними. І насправді, як мені здається, головною метою цього проекту є, власне, знайомство та якийсь творчий обмін, бо потім результати цієї праці ми хочемо демонструвати як у Польщі, так і в Україні. Тож це така платформа польсько-української співпраці, результатом якої буде концерт, написання пісень і радіоспектаклю. Найзагальніше, гадаю, це можна визначити саме так.
- За яким критерієм Ви підбирали саме цих літераторів для свого проекту?
- Критерій досить простий і, мені здається, він був музично-структурним, тобто ми вибирали такі твори, котрі можна перетворити у пісні. Це мали бути не надто довгі форми – ми шукали таких, що є коротшими і їх можна було б неначе зодягнути в музику. Ми спиралися на дослідженнях Інституту Адама Міцкевича. І загалом як ініціатор Інститут Адама Міцкевича, а конкретно Міка Ґроховська, яка проводила такі дослідження, також може чимало розповісти чому саме (ці автори – ред.). Вона досліджує музичну, літературну сцену, збирає матеріали; Інститут Адама Міцкевича видає відповідні звіти. Ну й ми також хочемо у це увійти, аби познайомитися. Бо весь час існує якась межа між Сходом і Заходом. Зрештою, те саме стосується польської сцени, що вона не виходить занадто на Захід, а зосереджується на територіальних аспектах. Отже, своїм проектом якось цю територіальність ми хочемо зруйнувати, об’єднати наші сили і здійснити певну експансію, аби наші середовища познайомилися одне з одним: аби українське середовище познайомилося з польським і навпаки, аби ми обмінялися енергією одне з одним. Мені здається, що в цьому наша головна мета.
- Коли Ви говорите про музикантів – співаків, мультиінструменталістів, імпровізаторів – то чи йдеться також про якісь конкретні імена, які б Ви бажали до свого проекту залучити? Чи чогось такого немає?
- Ні, це радше відкрите для всіх. Хіба що нашим очікуванням є те, щоб музиканти, котрі хочуть взяти у цьому участь, були настільки творчими, відкритими імпровізаторами, аби нові твори народжувалися у рамках нашої праці. Тобто, це не класичні виконавці, котрі потребують партитури, після чого по нотах зможуть гарно зіграти твір. Звісно, це також важливо, але не про це йдеться. Мова про те, аби ми, зустрівшись там і працюючи протягом тижня, здійснили мозковий штурм і разом давали початок цим творам. Ми з Міхалом, звісно, готуємо якісь ескізи, якісь ідеї, але ми хочемо їх верифікувати. Саме тому ми шукаємо дуже креативних митців, і, притому, не лише інструменталістів, але також композиторів – тих, хто спроможний зробити до цього свій вагомий внесок. Я знаю, що видатний український контрабасист Марк Токар вже у це заангажований. Маю також контактні дані від Патрика Закроцького, який декілька років тому працював з танцюристами та музикантами-імпровізаторами у Києві. Отже, шукаємо, але, безперечно, ми оголосили відкритий набір людей, котрих не знаємо. Я попросту не знаю всіх креативних музикантів в Україні, отже це запрошення відкрите для всіх, хто зацікавиться нашим проектом. Є якісь пріоритети, але вони не всеохоплюючі. Тобто ми маємо отримати якийсь відгук від музикантів, котрі виражають своє зацікавлення, вони мають вислати нам якісь посилання, ми можемо провести з ними якісь розмови, зорієнтуватися, чи вони підходять для такої праці, чи ні. І все це з’ясовуватиметься вже на ходу, бо в листопаді ми хочемо мати вже готовий склад і взятися до роботи.
- А отже, до 7 вересня триває набір, а в листопаді у Києві відбудеться зустріч оркестру?
- Так, у Києві. Ми маємо там зал, зарезервований на тиждень роботи. Будуть репетиції, буде компонування музики, творення всієї концепції. І ми, власне, розраховуємо, що не приїдемо туди як композитори з нотами, не ставимо партитур і не кажемо їм, що грати, але радше розмовляємо і щось з цього хочемо вибрати. Аби вони, наприклад, також сказали, що їм не подобається і треба це зробити якось інакше. Це те, що найбільше у цьому проекті нас приваблює.
- Ви говорите про свою мету, аби польські і українські музичні середовища ліпше познайомилися одне з одним. А як це виглядало дотепер – чи вони хоч якось були знайомі?
- Є трохи так, що я, наприклад, вважав, що щось знаю, бо бачив Світлану Няньо, яка працювала з Рафаелем Роґінським, Марка Токара у співпраці з Міколаєм Тшаскою, і знав декілька прізвищ. Але, по-перше, в Україні я грав, може, лише раз у житті, і це все – жодних концертів ми там не організовуємо. І також не бачу, аби вони, тобто музиканти, про яких я вже щось знаю, приїздили зі своїми концертами сюди. Якогось сильного представництва української сцени, а особливо якоїсь більш незалежної та експериментальної музики у Польщі немає. Мені здається, якщо вже існує якийсь експорт за кордоном, то найчастіше це має бути щось, що сягає якогось рівня комерційної відомості, якоїсь, скажімо так загально, слави у своїй країні. Тоді, може, є якийсь експорт, коли польські інститути культури за кордоном, може, запросять, скажімо, Можджера, Станька та інших. Але більш авангардні речі, пошуки приречені на локальне існування, і дуже важко досягти такого рівня, коли, скажімо, можна вирушити на гастролі до Німеччини тощо. Такі групи не мають ані агентів, ані менеджерів, ані жодної організації або серйозної звукозаписної компанії за своїми плечима. Отже, у цьому випадку добре, що ця конкретна установа, якою є Інститут Адама Міцкевича, створює можливість такого обміну, бо, гадаю, без цього було б дуже важко.
А я нагадаю, що всі, хто бажає долучитися до оркестру, який збирає Павел Шамбурський, мають поспішити до 7 вересня. Детальнішу інформацію про цей проект і, звісно, формуляр заявки можна знайти на сайті Інституту Адама Міцкевича, а посилання на нього, зокрема, і на нашій сторінці.
Антон Марчинський