Logo Polskiego Radia
Print

Юрій Шевельов «Я-мене-мені.. ( і довкруги)»

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 22.04.2018 18:00
  • JS.mp3
Парадокс Шевельова полягає в тому, що у США в царині мовознавства він зробив більше, ніж на батьківщині цілі інститути
Галина Баланович

В Києво-Могилянській Бізнес-Школі днями презентовано книжку спогадів видатного українського філолога Юрія Шевельова «Я-мене-мені.. ( і довкруги). Т.1. В Україні». Спогади вперше вийшли друком із з примітками та світлинами з сімейного альбому. Вчений – мовознавець (1908-2002) під час Другої світової війни емігрував з Харкова на Захід і став одним із найвизначніших українських інтелектуалів свого часу. Юрій Шевельов, професор Гарвардського і Колумбійського університетів, ім’я якого за радянських часів було на батьківщині під забороною, ввів українську мову в контекст світової славістики. Що ж до своїх спогадів, то сам Юрій Шевельов казав, що в них він хотів сказати «до побачення» всім, з ким звела його доля і недоля.

«Творчу спадщину Юрія Шевельова треба вивчати і популяризувати. А читати його спогади справді цікаво. Якщо Ви візьмете книгу, то не зможете надовго її відкласти. Вона захоплює», - каже історик Оксана Юркова.

Книга «Я-мене-мені… (і довкруги) Т. 1. В Україні » справді читається на одному диханні, дарма що її обсяг разом з ілюстраціями сягає шести сотень сторінок. Читається легко не лише тому, в ній особисті враження автора від знакових для української історії та культури особистостей – Скрипника, Зерова, Хвильового, Курбаса, Куліша, Лавріненка, Кубійовича, митрополита Шептицького та без перебільшення сотень інших. А ще тому, що вони майстерно вплетені в контекст життєвих і творчих перепитій Юрія Шевельова у Харкові, Києві, Львові та Кракові. Вони дуже відверті і, написані вишуканою мовою, підтверджують і пояснюють обрану росіянином німецького походження українську ідентичність.

Юрій Шевельов народився в шляхетній родині зрусифікованих німців. Батько Володимир Шнейдер був царським генералом. Прізвище змінив на російське за особистим дозволом царя Миколи ІІ. Мати Варвара Медер отримала освіту в Петербурзькому пансіоні шляхетних дівчат, що був під особистим патронатом імператриці. Своє походження Юрію Шевельову довелося приховувати. Українську ідентичність він обрав свідомо і не відцурався від неї в роки масових сталінських репресій.

«Найбільшим відкриттям років мого шкільного навчання, яке заважило на всьому моєму дальшому житті, було відкриття України... Коли запроваджувано паспорти, треба було визначити для паспорта свою національність, я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав — українець».

«Війна й революція розшматували не тільки батька, а й весь наш рід», - пише Юрій Шевельов. «Усіх їх знищено, у війні або в терорі, а кого не знищено, мусів покинути батьківщину».

/

Доля Юрія Шевельова була типовою для цілого покоління української інтелігенції. У 1943-му він виїхав до Львова. Потім було тимчасове перебування у Західній Європі та виїзд до США на постійне місце проживання.

З-поміж людей, яких Шевельов згадав у споминах і чия доля відома, рідну землю залишили понад 40%. Такі дані наводить у передмові до книги вчений Сергій Вакуленко. Це і слобожанці, і волиняни, і галичани, і наддніпрянці.

Історик Ігор Гирич:

Так воно вийшло, що з 1927 по 1937 рік всі ті люди, які були в Києві- Кримський, Єфремов були вбиті, скинуті з п’єдесталів, бо почалася комуністична нагінка. Але Шевельов свого вибору тримався. І це цікаво і дуже дивно. Що найбільше дивує, що Шевельов, як науковець, відбувся завдяки Заходу. Завдяки тому, що на Захід потрапив. А скільки таких людей, як Шевельов, себе не проявили, як люди української культури? Навіть ті, які не були арештовані, не були розстріляні?

З точки зору спогадів, то мемуари Шевельова займають особливе місце. Мені доводилося працювати зі спогадами Грушевського, Єфремова, Чикаленка. Але такої рафінованої мови, такого рафінованого підходу немає в жодного іншого класика мемуарної літератури кінця 19-початку 20 століття. Тут місце Шевальова абсолютно особливе.

Про те, що Юрій Шевельов був світової слави науковцем і людиною високої естетики і в інтерв’ю Польському радіо наголошує редактор Богдан Завітій:

Юрій Швельов якийсь час очолював Українську Вільну Академію Наук. Він був одним з найвидатніших інтелектуалів української діаспори. Наші вчені-мовознавці перебували здебільшого виключно в українському контексті. А Юрій Шевельов був науковцем в солідних американських університетах. Шевельов - взірець того, як коли тебе викинули на узбіччя, не розсипатися, зібратися докупи і далі «лупати сю скалу». Його наукові праці читаються легко, захопливо. Колись Винниченко нарікав, що українську історію неможливо читати без брому. Історія української мови з Шевельовом, попри всі трагічні сторінки, які він описує, без брому можна читати. Він пише правду, але не відбирає надії.

Пан Богдан підкреслює, що науковець мав право говорити: «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови», бо його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» розібрала українську до молекул і атомів.

Вчителями Юрія Шевельова до еміграції на Захід були мовознавець Леонід Булаховський та літературознавець Олександр Білецький. Вершини ж його академічна кар’єра сягнула у Колумбійському університеті Нью-Йорка і парадокс Шевельова полягає в тому, що у США в царині мовознавства він зробив більше, ніж на батьківщині цілі інститути.

Говорить професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко:

Внесок Шевельова у мовознавство неоціненний. Справою свого життя він вважав «Історичну фонологію української мови». Це величезна праця, над якою він працював 15 років, на тисячу сторінок. Він опрацював походження української мови за діалектами і за історичними матеріалами. Основна ідея і головний внесок Шевельова в тому, що він розвінчав теорію спільної східно-слов’янської єдності. Це було дуже важливо, бо завдяки тій теорії спільної східно-слов’янської єдності Росія забрала до себе Київську Русь і її спадщину.

Мемуари Юрія Шевельова датовані 1987-м роком, коли життя вченого потроху згасало і вони призначені не так для сучасників, як для нащадків. Це історія доби і неймовірно цікавий фактичний матеріал із різних галузей науки і культури, надто театрального життя. Вперше вони побачили світ 2001-го року.

Укладачі пояснюють, в чому особливість нового видання.

Видавець Олександр Савчук:

Що відрізняє це видання від попередніх – це те, що в архіві УВАН (Української Вільної Академії Наук) та архіві Юрія Шевельова були віднайдені фотографії родинного альбому. Вони в цьому виданні публікуються вперше. Цей сімейний альбом був з перипетіями доправлений Шевельову до Львова з Харкова, а потім через Європу дістався разом з ним до Америки. Коли ми побачили, що є майже тридцять таких фотографій, то зрозуміли, що можна готувати нове видання. Ми додали ще майже дві сотні ілюстрацій, які ілюструють і персоналії, і Харків, і події цього харківського періоду життя. Також було написано 1626 приміток, які вводять читача у контекст.

/

2013 року Український Центр Міжнародного ПЕН-Клубу, Києво-Могилянська Бізнес-Школа та Український Науковий Інститут Гарвардського Університету заснували Премію модерної есеїстки імені Шевельова. Літературно-критичні есеї Шевельова - неперевершений зразок письменницького хисту. Їх варто перечитувати, а книгу «Я-мене-мені.. (і довкола)» просто читати, щоб поспілкуватися з винятковою особистістю, зануритися в епоху та отримати насолоду від добірного українського слова.

Галина Баланович для Української служби Польської радіо. Київ.

tags:
Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти