Logo Polskiego Radia
Print

Гостя УСПР - іконописець Малґожата Давідюк

PR dla Zagranicy
Lidia Iwaniuch 11.03.2017 18:00
  • MD.mp3
Авторка циклу робіт «Ікона-тінь», одна з найвідоміших у Польщі художниць, яка займається сакральним мистецтвом
Іконостас у Кошаліні, Церква Успіння Пресвятої БогородиціІконостас у Кошаліні, Церква Успіння Пресвятої Богородиціhttp://www.mdawidiuk.eu/

Малґожата Давідюк є авторкою багатьох сакральних робіт - ікон, іконостасів, поліхромів, що їх можна побачити не лише у Польщі, але також в Україні та, наприклад, Словаччині. Малґожата Давідюк є, зокрема, співавторкою настінних робіт у храмі Божого Милосердя у Кракові – Лаґєвніках. Ікони мисткині можна знайти в приватних колекціях і музеях в Польщі, Німеччині, Росії, Канаді, США, Україні. Художниця працює в основному в Перемишлі, де і знаходиться її майстерня «Ікон», там ми і зустрілися. Малґожато, розкажи про найважливіше місце у твоїй майстерні.

Малґожата Давідюк: Мій центральний зал, в якому знаходиться іконостас із Ярослава, це можна сказати, і є моє найважливіше місце в майстерні. В даний час, усю свою енергію, всі життєві і духовні сили, я віддаю саме реставрації цього об’єкта. Цей іконостас дуже вимогливий, як з перспективи консерваторських робіт так і в духовному плані, оскільки він надзвичайно багатий, його ікони розписані надзвичайно. Іконостас з Ярослава походить з 17-го -18-го століть, проте добре видно, що його розписав хтось надзвичайно талановитий. Реставратор відчуває такі речі, і знає, коли має справу з незвичайним об’єктом, а цей іконостас, саме такий. Він продуманий із самого початку до кінця. Хтось підготував дуже добрий проект, хтось прекрасно розписав ікони, різьбяр вирізав чудову різьбу. Іконостас з Ярослава є однією із трьох найкращих такого типу робіт у всій Польщі. Один такий іконостас є в Архикатедральному соборі в Перемишлі, другий у православній церкві в Люблині, а цей з Ярослава, це і є отой третій. Для реставратора – це надзвичайно великий виклик і вирізнення.

З перспективи років праці – це одна з твоїх найважливіших реставраторських робіт?

Малґожата Давідюк: У мене був подібний іконостас з церкви в Млинах, що неподалік Радимна, а з Млинами був і є пов’язаний Михайло Вербицький, автор музики до державного гімну України. І цю реставраторську роботу з церкви в Млинах я пам’ятаю дуже добре, бо під час робіт відбувалися справжні чудеса, чудове розмноження, так скажу. З-під розписаних старих ікон, виходили ще старші ікони, їх було так багато, і це робило неповторне враження, тому я його пам’ятаю. Натомість, іконостас із Ярослава, -дуже знищений, такого іконостасу на нашій території ще не було, і я переконана, що такого ми вже не побачимо, бо їх вже просто не існує. Після війни цей іконостас у коробках потрапив до сховища при музеї Замок у Ланцуті, і взагалі добре, що там потрапив, бо завдяки тому, сьогодні, ми можемо про нього подбати. На цій частині, яка вже закінчена, і яка повернулася до храму в Ярославі, слідів мандрівки не видно. Лише тут, у майстерні можна побачити, яку дорогу він пройшов.

Чи ти, як реставратор, як художник, залишаєш якийсь свій знак?

Малґожата Давідюк: Я такого знаку ніколи не залишала, але подумала, що це дуже важливо. На Заході мистецтвознавці дуже цінують, коли художники залишають такі підписи. Наприклад, у Німеччині таке прийнято, і навіть вже 400 років тому митці залишали такі сліди. У Польщі – ця робота була анонімною, можливо тому, що це було пов’язано з храмом. Але я натрапляла на такі підписи, і це було цікаво. Я такого підпису не залишала, хоч тепер схиляюся до думки, що мистецтвознавці повинні отримати таку інформацію, хто яку роботу виконав, хто був різьбярем, хто столяром – це колективна робота. Ну і тоді нема анонімності, є відповідальність.

Ти є авторкою циклу робіт «Ікона-тінь», тепер в основному займаєшся розписуванням сучасних ікон.

Малґожата Давідюк: Від десяти років я розписую сучасну ікону, хоч не можу сказати, що лише сучасну іконую. Час від часу я також розписую традиційні ікони, оскільки саме із них я починала, і надалі це є для мене основне джерело натхнення. І хоч моя сучасна ікона часто дуже відрізняється від традиційної, та все таки, я черпаю з духовності ікони, і для моєї душевної гігієни я просто змушена, час від часу, написати традиційну ікону. Натомість, що стосується «ікони-тіні», хочу сказати, що я бачила у своєму житті безліч знищених ікон, я бачила залишені церкви, і це стосується не лише території Польщі, чи України, але також Росії, де я навчалася. Це залишає незабутнє враження. «Ікона-тінь» мала стати такою формою вшанування всіх знищених храмів, ікон і людей, у яких була складна післявоєнна історія. Це був болісний поштовх. Згодом, я перетворила «ікону –тінь» в ікону психологічного забарвлення, вона неначе стала своєрідною мандрівкою людини в глибину себе самого. І цю ідею я постійно розвиваю.

Існує щось таке, як енергія ікони?

Малґожата Давідюк: Я думаю, що все має якусь енергію, що скрізь довкола нас є якась енергія. А що стосується ікони, то на мій погляд тут має значення те, яка енергія в художника котрий розписує ікону. Я думаю це передається. В іконі основа така, що вона повинна народитися з глибини з серця, отже, ми маємо дати з себе все те, що в нас найкраще, таким чином треба створювати ікону. Вона не повинна бути лише візуально гарною картиною, вона в духовому вимірі має бути глибокою і сильною, а це означає, що творець має передати тільки те, що позитивне, світле, добре. А отже, я повинна приступати до паці з іконою, саме в такому стані. Те ж саме стосується сучасної ікони. Звичайно, як у всіх людей, мені трапляється, що в мене немає настрою, тоді не сідаю до ікони, не малюю.


На що ти звертаєш увагу, коли бачиш ікону іншого творця?

Малґожата Давідюк: Мене, звичайно, захоплює прецизійність виконання, високоточність, але дуже часто трапляється, що ікони просто добре виконані, натомість бракує того, що словами мені важко назвати, немає цієї духовності. Іноді трапляється, що ікона виконана непрецизійно, але має велику силу. І це для мене важливе. У херменеї, де почснюють мистецтво живопису саме й наголошується на тому, що майстри ікони, знавці вважали, що зовнішня краса ікони не є найважливіша, найважливіша її внутрішня краса. А цю внутрішню красу повинен їй дати художник.

Що відбувається, коли іконописець має творчу кризу?

Малґожата Давідюк: Іконописець – це така ж людина, як усі інші, і в нього, як у кожного іншого може трапитися творча криза. Я скажу щиро, у мене таке сталося, думаю, поволі з цього виходжу, проте, був такий момент, що я протягом кількох років не могла писати ікон. Коли я ще вчилася, моя перша вчителька малювання ікон говорила нам, що дуже важливе є те, аби не займатися безліччю речей одночасно, що ікона «ревнива», вона не хоче, щоб ми відволікалися, що ми повинні присвятити увагу тільки і виключно їй. Щойно тоді є шанси на те, щоб створити насправді добру ікону. Натомість, дуже часто трапляється так, що ми займаємося різними речами одночасно, надто багато справ відволікає нашу увагу, створюється хаос, неспокій.


Тобто людина повинна бути в контакті сама із собою, повинна бути гармонія душі і тіла, чого в наш час досягти не так вже й просто. Чи ти повертаєшся до своїх ранніх робіт? Які в тебе відчуття, коли дивишся на ікону, яку ти написала колись, давніше?

Малґожата Давідюк: У мене багато ікон з минулого, і таких намальованих нещодавно, яких я не підписала. Часто траплялося, що я брала в руки ікону, або її мені показували і говорили, що це моя робота. Це моя ікона? – я запитувала. Можливо не було якогось особливого захоплення, я просто вже забула, що написала таку ікону. Я їх писала дуже багато, і це неймовірно, що пам’ять така коротка. Проте, зіткнення з іконою з минулого є для мене симпатичним досвідом. І нині дивує мене те, що колись я була здатна малювати так багато ікон, Вони були різними, вдалими і менш вдалими, але захоплена своєю працьовитістю. Було теж враження, що це не я їх розписала.


Це теж доказ, що в тебе була дуже добра фізична форма. А чого тепер ти хотіла б для себе?

Малґожата Давідюк: Тепер мені потрібна самотність, це мій вибір, і це відбувається. Раніше, у мене не було контакту з собою, бо мене займала сім’я, виховування дітей, багато всього відбувалося. А тепер є такий прекрасний час. Звичайно, говориться про те, що кожен час добрий, що жінка в кожному віці може мати свій добрий час, і я дуже ціную свою зрілість. Півстоліття – може бути для жінки дуже добрим періодом, у мене тепер відкриваються різні можливості, я можу творити нові роботи, готувати виставки, розвиватися, йти вперед.

Тобто ти усвідомила себе як жінка, творець, людина.

Малґожата Давідюк: Так, я усвідомила себе, бо провела на самоті дуже багато часу, я провела цей час на розмові сама із собою, це складна річ – пізнати себе. І нині я можу сказати, що вже знаю, яка я. Пізнавання –це дорога, якою йдемо, це процес, який триває все життя. Людина постійно повинна працювати над собою, а іконописця це стосується більше, ніж інших. Я дуже вдячна Богові за цей дар. Я сприймаю цей дар, як прояв любові. І це неймовірно, бо я знаю, наскільки людина недосконала.

Чи людина, яка не вірить в Бога може розписувати ікони?

Малґожата Давідюк: А чи такі люди взагалі існують? Колись я думала, що так є. Проте навіть атеїст, який заявляє, що не вірить, то говорить неправду. Людина, яка не вірить, просто не говорить про цей світ, але якщо хтось ставить питання про існування Бога, значить – він вже вірить.

Цим акцентом і закінчимо нашу розмову, гостею нашого ефіру була художниця – іконописець Малґожата Давідюк. Дякую за розмову. Роботи художниці можна подивитися на її сайті http://www.mdawidiuk.eu/

Лідія Іванюх

tags:
Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти