Небазаром – Різдво і Новий рік. Це означає, що зустрінемося з родиною за щедро заставленими столами. Будуть обов’язкові дванадцять страв, кутя, узвар, а потім - новорічні салати, заливні риби... Тому – невипадково – в сьогоднішньому Культурному калейдоскопі ми вирішили задуматися над естетичним виміром застілля і споживання їжі взагалі. Чи їжа – це вдала і вдячна тема для мистецтва, зокрема, кіномистецтва?
У студії Польського радііо - історик мистецтв Зофія Яблоновська-Ратайська, кінокритик Міхал Олєщик.
Сорок два роки тому французький і мексиканський режисер, сюрреаліст Луїс Бунюель шокував кіноспільноту своїм фільмом «Привид свободи». Особливо запам’яталася сцена, в якій герої сидять за столом, але на унітазах, а сам процес споживання їжі становить для них неабиякий клопіт: адже це сором – їсти! Тому люди спокійнісінсько сидять на унітазах, розмовляють при цьому на різні теми, але щоб з’їсти, змушені ховатися по кутках і швидко, щоб ніхто не зауважив, ковтати їжу.
Ця сцена якоюсь мірою спонукає запитання – чи споживання їжі є естетичним? Чи естетично виглядають – наприклад, у кінофільмах – люди, які ворушають ротом, ковтають?
Зофія Яблоновська-Ратайська: О, це залежить від того, як вони їдять. Дивлячись різноманітні фільми та серіали, я приходжу до висновку, що справді, не завжди варто показувати оцей процес... Але коли говорити про мистецтво, то їжа, застілля, все, що відбувається за столом - залежно від того, чи режисер показував спільне споживання їжі, тобто бенкети, застілля, родинні зустрічі за столом, чи зосереджувався на процесі приготування їжі а потім її споживанні (адже це були і залишаються дві різні теми у мистецтві) - то поява теми їжі ототожнювалося зі смакуванням життя. В цьому контексті показано все, що оточує героїв – вишукані страви, багато накритий стіл, великі палаци... Зрештою, сцени застіль знайдемо на мозаїці ще з часів древнього Риму.
Ви згадали про древньоримські бенекти. Цьогоріч у Польщі відбулося всенародне читання «Камо градеши» Генрика Сєнкевича. У цьому романі описані славнозвісні прийняття, які видавав Нерон. Чимало місця присвячено формі – як римляни сиділи і на чому, що їли-пили. Як показати споживання страв? І як себе поводити за столом? У цьому контексті варто згадати поради відомого Леонардо Да Вінчі. Видатний художник виконував у своєму житті різноманітні функції. Да Вінчі, зокрема, служив в колегії герцогських інженерів на дворі Людовика Сфорци, великий художник дбав там також про етикет двору. Так ось, у своєму пораднику Леонардо Да Вінчі пише, що «гості за столом не повинні кидати пообгризаних решток м’ясних чи інших страв на тарілку сусіда без його згоди; гості за столом не повинні брати з тарілки свого сусіда найкращих куснів – без згоди того ж сусіда; гості, котрі приходять на бенкет, не повинні приносити з собою домашніх тварин». Ось такі поради...
Зофія Яблоновська-Ратайська: Те, що Ви кажете, мені нагадує неестетичну щоправда, але майстерно зображену сцену на одній із римських мозаїк. Там показано, як рештки їжі летять не до тарілок сусіда, а на підлогу. На мозаїці бачимо стіл, який прогинається від вишуканих наїдків, бачимо застільників у граному вбарнні, і підлогу, встелену недоїдками.
Так, недоїдки прибирала служба. Або собаки, тому на картинах з епохи ренесансу, наприклад, зявляються біля столів пси...
Зофія Яблоновська-Ратайська: Як на картині Паоло Веронезе, я маю на увазі «Бенкет у будинку Левія». До речі, ця картина мала спочатку іншу назву «Таємна вечеря», але вона не сподобалася інквізиції. Веронезе намалював надто пишні страви та людей в надто невимушених позах, які супроводжували Ісуса Христа. Отже, Веронезе вирішив змінити назву картини, щоб тільки її не забороняли показувати. На ній бачимо багатий інтер’єр, чимало елегантних постатей, у цьому натовпі є теж придворні клоуни, скоморохи, темношкірі служки... згадані Вами пси.
Але повертаючись до кіномистецтва... Які фільми у вас асоціюються з їжею?
Міхал Олєщик: Для мене теж «Привид свободи» є тим першим фільмом, який асоціюється з їжею. І взагалі, творчість Бунюеля. Адже згадаймо його сюрреалістичну комедію «Скромна чарівнісь буржуазії» (до речі, нагороджену «Оскаром») – сюжет зав’язаний на тому, що група друзів, титульних буржїв, домовляється на вечерю. Але впродовж цього фільму їм постійно щось перешкоджає, або помирає шеф ресторану, або трапляється ще щось непередбачуване і непереборне... звісно, Бунюель вигадує щораз цікавіші й найнеймовірніші перешкоди... і так вони не можуть спокійно сісти і поїсти... А другий фільм показує ситуацію полярно іншу – вечерю, яка не може завершитися – у фільмі «Ангел-винищувач». Тут, з черги, вечеря триває майже безкінечно, вона виснажує людей, котрі беруть у ній участь, але вони не в змозі її закінчити. Це як пастка... Луїс Бунюель був таким митцем, котрий – як мені дається – найкраще розумів, наскільки важливу роль для представників усіх класів – вищих, нищих відіграє спільне споживання їжі., те, що відбувається між людьми за столом.
Тобто, йдеться про атмосферу за столом, про ауру бенкету. На думку спадає таке прислів’я «людина, яка запросила до себе друзів і не подбала про добрі страви й атмосферу – не гідна того, щоб друзів мати». Чи на картинах видно емоції людей, які споживають їжу?
Зофія Яблоновська-Ратайська: Безумовно. Варто пригадати кілька найвідоміших картин на цю тему. Наприклад, «Король гулянки» Якоба Йорданса. Думаю, що це добрий момент, аби поговорити про голландських та фламандських художників. На цій картині бачимо короля гулянки, тобто короля каранавалу, якого вибирають під час народних гулянь. Це учта повна емоцій, люди п’ють у корчмі, з величезним смаком їдять жирні м’ясива, соковиті фрукти. Ми бачимо радість, а навіть еротизм споживання їжі. Живопис давав художникам великі можливості зображення бенкету – це гра світлом, кольорами.
Їжа, як може здаватися, стала модною темою у наші часи. Фотографування страв і хизування ними у соцмережах, хвиля кулінарних програм, кулінарних серіалів... це все тривіалізує їжу, відбирає їй те значення, яке посідала, власне в картинах голландських майстрів пензля.
Зофія Яблоновська-Ратайська: Я теж про це думада. І мені здається, що це своєрідна форма втечі. Коли Ви згадали про заливання телеглядачів кулінарними програмами, мені пригадався антиутопійний роман Мішеля Уельбекка «Покора». Там, на мить перед кризою, кінцем цивілізації, коли вибори у Франції виграє Мусульманське братство – єдине, що можна дивитися на телебаченні – це кулінарні програми. І це якось мене шокувало. Звісно, у кулінарних програмах немає нічого поганого, вони цікаві, розширюють кругозір. Але, як на мене, у приготуванні їжі неайважливіше – це те, щоб нею потім ділитися, а не їсти насамоті, як у згаданому «Приводі свободи».
Якщо ми вже згадали про те, що їжею варто ділитися – на думку спадає інший фільм...
Зофія Яблоновська-Ратайська: ...«Бенкет Бабетти» данського режисера Ґабріеля Акселя. Цей фільм знято у 1987 році на підставі оповідань Карен Бліксен. Це чудовий, неймовірно чуттєвий фільм. Дія стрічки відбувається у протестанській Данії, в ґроні аскетичних сестер. Так ось, одного дня вони беруть служницю, французку Бабетт. Бабетт є протилежністю сестер, вона цінує добрий смак життя. І є уособленням дарування. Бабетт, за виграні в лотереї гроші, влаштовує неймовірний бенкет для своїх господинь та усього протестанського села. Бабетт дарує цим людям те, що в ній є найцінніше – кулінарне мистецтво. І що цікаве – адресати її подарунку у вигляді бенкету спочатку не можуть вповні прийняти цей дар. Але під кінець фільму вони починають смакувати, тішитися стравами, і самим буттям разом. Тане лід між посвареними сусідами, люди посміхаються одне до одного, вони просто радіють.
Кінцева сцена – коли мешканці цього села танцюють - є увінчанням зусиль Бабетт, це вираз духовного екстазу та подяки.
Polskie Radio 24/Яна Стемпнєвич