Три місяці, що змінили Україну – про які день за днем розповідають люди, у яких довершується зміна (…). Багатоголоса, універсальна розповідь показує феномен українського зламу, який розпочався мирним мітингом і завершився збройним повстанням у Києві та поваленням уряду президента-криміналіста, – такими словами заохочуєте польського читача до своєї публікації «Ogień Majdanu. Dziennik rewolucji 21.11.2013–22.02.2014» («Вогонь Майдану. Щоденник революції»).
Чому якраз польський Осередок «КАРТА» вирішив зібрати історії свідків та учасників зламу 2013–2014 років в Україні? Розповідає Мацєй Ковальчик.
– Це не так, що лише ми збирали ці інтерв’ю. Ми дійсно хотіли зібрати інтерв’ю, які б стали базою публікації, проте виявилося, що в Україні багато установ документує ці події, наприклад Інститут національної пам’яті, Університет Тараса Шевченка, Центр Judaica та громадський Фонд збереження історії Майдану. І ми запросили ці установи до співпраці.
А чому в нас з’явилася ця ідея? Відповім просто – з потреби серця. Ми самі, приватно, почали збирати свідчення зразу після Майдану – наша польсько-українська група зібрала кількадесят таких реляцій різної якості, приблизно стільки, що зібрав Університет Шевченка. Ми особисто відчували потребу посприяти тому, що відбувається по українській стороні.
Я запропонував колегам зробити щось спільно для історії Майдану, а голова осередку «КАРТА» Збіґнєв Ґлюза ініціював видати саме книгу. Потім робота відбувалася у співпраці з багатьма установами.
Позаяк «КАРТА» – це польський осередок, який документує новітню історію Польщі, чи Ви ставили собі запитання, чому саме Ви маєте досліджувати ті події, що відбуваються в Україні?
– Отож, ми, спільно з нашими партнерами з України, дійшли до польсько-українського чи українсько-польського висновку, що ця історія має ширший, не лише український контекст, що Майдан є однією з найважливіших подій у світі останніх років, і, по-друге, це є рух на захист Європи, цілого континенту. І ми відчули, що маємо виконати своєрідну місію, ми хотіли могти це описати. В той час в Україні опубліковано близько ста книг про Майдан. Я оцінюю, що те, що зробили ми , це своєрідний підсумок. До речі, ми використовуємо також попередні публікації.
Втім, чим відрізняється Ваш щоденник? У Вашій публікації є свідчення різних осіб: громадських активістів, підприємців, членів Самооборони, лікарів, артистів… Скільки осіб розказує про Майдан і чому саме вони? Яку методологію ви застосували?
– Головний внесок «КАРТА» в цю публікацію – це наша методологія, яку ми опрацювали впродовж років нашої праці. Це своєрідний спосіб описування подій – у вигляді колективного репортажу. Це репортаж, який має багатьох авторів, репрезентабельну групу учасників. Критерій є один: свідчення мусить мати вартість не лише історичну, але, перш за все, емоційну, яка пов’язує дану людину з подією. І по-друге, така розповідь мусить пасувати до нашої концепції: йдеться про те, що хоч її авторами є багато осіб, то вона мусить виглядати, як цілісний твір. Звичайно, що вибір цих свідчень є суб’єктивний, ми цього свідомі. Це не є наукова праця, яка описує події на Майдані, але вона базується на подіях, щоб показати характер Майдану і його суть. У моєму відчутті ця публікація є радше початком чогось, ніж кінцем. Ми радше ставимо питання, а не даємо відповіді.
«Ogień Majdanu. Dziennik rewolucji 21.11.2013–22.02.2014»
Чи картина, яка виринає зі свідчень, опублікованих у цьому щоденнику, змінила Ваше уявлення про тогочасні події на Майдані?
– Завдяки нашій праці я особисто зрозумів певні справи, вони стали більш зрозумілі і відкрили поле до дальших досліджень, наприклад те, в який момент Майдан, як група абсолютно різних людей, які там були присутні, у який спосіб і в який момент втратив контакт з лідерами опозиції, бо такий момент був. Це, зокрема, момент між 16 і 19 січня, коли треба було обрати лідера, якому б довірив Майдан, і цим лідером не хотів стати ні Яценюк, ні Кличко, ні Тягнибок. Всі пам’ятаємо відому фразу Яценюка, що лідером на Майдані є народ… і це Майданові не сподобалося. Тоді Сергій Коба запропонував іти на Грушевського.
Або ще – 22 січня опозиція розпочала переговори з Януковичем. Оскільки опозиції був потрібний мандат народу, Тягнибок проводить голосування на Майдані – чи маємо іти на переговори з Януковичем, чи ні? І, звичайно, Майдан протестує проти перемовин з Януковичем, з бандитською владою. І що наступного дня роблять представники опозиції – ідуть до Януковича. І це є ті моменти, коли опозиція втрачає контакт з Майданом. Тоді Майдан стає непідконтрольним опозиції.
Майдан став непідконтрольним. І саме цим Майдан відрізняється від того, що сталося у нас (у Польщі – ред.) перед воєнним станом та впродовж цілого воєнного стану і пізніше. Адже, коли говорити про смертельні жертви революції у Польщі, то оцінюється їх на близько 100 людей, впродовж цілих десятьох років, з цього ми знаємо прізвища 77 людей. А на Майдані 77 осіб загинули впродовж одного лише дня… Тому масштаб важко порівняти.
Для нас, для Осередку «КАРТА», це порівняння становило інструмент нашої праці. І звідти наше переконання, якою великою була ця справа, яку вдалося зробити на Майдані.
Ви були ініціатором документування подій на Майдані. А Ви самі спостерігали за цими подіями з Польщі, чи, може, особисто Ви були тоді на Майдані?
– Ні, я не був на Майдані під час протистояння, я приїхав туди опісля. Для мене Майдан завершився 22 лютого, коли втік Янукович. Я приїхав на Майдан 8 або 9 березня, ще тоді запах Майдану був відчутний. Вже не чути було запаху крові. За подіями на Майдані я стежив з Варшави, у телебаченні та ЗМІ (…), тоді я також відновив контакти з моїми друзями в Україні, і згодом з іншими установами.
Нас дуже здивувала позитивна реакція з українського боку. І я мушу на цьому наголосити, що це наш спільний проект. «КАРТА» відіграла тут провідну роль, зокрема тому, що здобула засоби на цю публікацію. Також запропонувала свою методологію, і наші українські партнери її схвалили. Наприклад, Український інститут національної пам’яті визнав цей метод відповідним для написання історії Майдану, тим більш, що ми дивимося на ці події з нашої перспективи. А відомо, що на відстань певні речі бачиш по-іншому, їх видно краще.
Тобто Ви прагнули показати польському та українському читачеві події Майдану з ширшої перспективи, підкреслити суть того, що відбулося в Україні на зламі 2013–2014 років?
– Така була наша мета. Щоб ніхто не міг применшити вартості того, що вдалося досягнути на Майдані, щоб ніхто це не розшарпав… Ми намагаємося протидіяти тому, щоб хтось знецінив значення цих подій або тих людей, які брали участь в Майдані. Адже ще під час самої революції активно включилася російська пропаганда. І це є одна з причин, заради яких ми зайнялися цим проектом.
Ми не є гомофобами, ми не хочемо робити нічого проти когось. Але ця негативна пропаганда була такою однозначною, що ми відчули потребу протидіяти їй. Коли ми почули, що Майдан влаштували фашисти і бандерівці, ми захотіли показати, ким є ті екстремісти, наприклад, ким є і як поводиться один з активістів Автомайдану Олександр Кравцов, якого побили і запроторили до в’язниці, або ким є його дружина – поетеса.
Мене особисто ображала ця пропаганда, немовби мене опосередковано назвали фашистом, бо саме всім особам, які допомагали Майданові, приклеїли такий ярлик.
Українська версія книги «Вогонь Майдану. Щоденник революції 21.11.2013–22.02.2014» появиться друком протягом кількох тижнів, не пізніше 22 лютого 2016 р.
Лідія Залітач