«Молода Україна – погляду зі сходу та заходу» – така тема зустрічі двох молодих письменників з України – Олексія Чупи з Донбасу і Андрія Любки із Закарпаття, що нещодавно відбулася у Варшаві.
Запрошую послухати звукову версію передачі.
Зустріч із письменниками відбулася у рамках публікації додатка про молоду українську літературу до польського часопису «Нова Східна Європа». Молоді письменники говорили про Україну, Польщу та українсько-польські культурні взаємини.
Олексій Чупа народився у 1986 році у Макіївці в Донбасі. Автор двох збірок поезії, а також 4-ох прозових книг – «10 слів про вітчизну», «Бомжі Донбасу», «Казки з мого бомбосховища». Довший час він працював машиністом на одному із заводів Донбасу, де у перервах між роботою писав свої тексти.
Після російської агресії, Олексій Чупа був змушений покинути рідне місто, яке опинилося під окупацією терористів. Олексій переконаний, що потрібно дати спокій так званим самопроголошеним республікам, а людей, котрі підтримують Україну, забрати звідти. Основною причиною підтримки місцевим населенням самопроголошених республік та панування проросійських настроїв, він називає утримування у свідомості людей «радянської системи координат»:
«Якщо вони кажуть, що хочуть бути з Росією, то це не тому, що вони росіяни чи „російськомовні”. Це тому, що вони бачать у Росії послідовника і нащадка Радянського Союзу. Це небажання мати відповідальність за свої вчинки, за своє майбутнє. Завжди за тебе все вирішується. Ти просто робиш якусь роботу, нікого ні про що не питаєш, отримуєш зарплату і спокійно живеш своїм життям. Це відрізняє мешканців, які голосували за „ДНР” і „ЛНР” від українців, які робили Майдан. Тому що Майдан сказав: „Ми самі беремо на себе відповідальність, ми будемо робити цю країну і ми переможемо”. Люди з Донбасу казали: „Ми не хочемо брати на себе відповідальність, за нас хтось це має вирішити”», – зауважує Чупа.
У Польщі Олексій Чупа у рамках стипендії «Ґауде Полонія» перекладатиме українською твори польського письменника післявоєнного періоду Марека Гласка. Каже, що найбільше у польській літературі його цікавить саме післявоєнна тематика – «ідея відновлення за будь-яку ціну», що у сьогоднішньому українському контексті є дуже актуальним:
«У нації, котра пережила жахливі події ІІ світової війни, стала першою на шляху агресора і була майже повністю винищена, мене особисто зворушує те, з якою турботою поляки все відбудовували. Мене найбільше цікавить література післявоєнного періоду, яка відбиває усі ці процеси у свідомості поляків – відновлення за будь-яку ціну міст своїх предків», – каже письменник.
На думку Олексія Чупи, Польща цікавиться Україною більше, ніж будь-хто інший, бо сама співпереживає з українцями те, що вже колись пережила:
«Зацікавлення Україною в Польщі велике, бо, по-перше – це братній народ, а по-друге – Україна переживає зараз те, що відбувалося з Польщею в кінці 80-их років – відмежовування від радянської парадигми мислення. Поляки співпереживають із українцями, тому що вони вже це пройшли, а тепер настала черга українців», – зазначає Чупа.
Водночас письменник, публіцист та перекладач Андрій Любка говорить, що якщо Польща є стратегічним партнером і союзником України, то ми повинні виробити власну державну політику щодо неї. Він нагадує, що поляки залишаються найвідданішими друзями українців, однак втома темою України у країні над Віслою зростає. Як зауважує Любка, українофільські настрої більшої частини польського суспільства не взялися нізвідки, це була копітка й цілеспрямована праця найкращих умів Польщі після ІІ світової війни, у період, коли польсько-українські взаємини були ворожими. Сьогодні ж поляки продовжують підтримувати нас не тільки через особисті сентименти, але й тому, що розраховують на конкретну відповідь від України:
«Під час Майдану ми пересвідчились, що Польща повністю підтримує Україну. Не лише політична верхівка, але й люди, які виходили на мітинги підтримки Майдану, збирали гроші на ліки, передавали теплі речі. Суспільство у своїй абсолютній більшості є проукраїнським, налаштоване добре до України і вважає, що їй треба допомагати, особливо зараз – у час війни. Це наслідок спрямованої, мудрої і копіткої праці. Польща проаналізувала своє геополітичне становище, потенціали і зрозуміла, що без сильної України не буде й Польщі. Тому вона почала послідовно підтримувати українців. Ця політика дала свій результат. Ми повинні щось схоже робити щодо Польщі. Спочатку треба закрити тему історичних конфліктів, робити все, аби померлі спочивали у спокої і їхні конфлікти не відбивалися на нашому житті. Друге – конфлікти завжди легше створювати там, де є незнання, брак освіти, інформації. Нам потрібно зацікавитися своєю історією і позицією українців у міжвоєнній Польщі. Окрім того, зацікавитися Польщею, як країною, відкрити її для себе», – говорить Андрій Любка.
Ще однією подякою Польщі, за словами молодого поета, було б присвоєння одній із вулиць Києва імені Єжи Ґєдройця, який, власне, сформував і втілив ідею примирення між поляками і українцями. Окрім того, каже письменник, якщо Польща наш стратегічний партнер, то їй треба створити умови позаконкуренційної інвестиційної діяльності. Любка наголошує, що саме культура найбільше вплинула на порозуміння між українцями і поляками:
«У Польщі перекладається багато книжок українських письменників. Вони дуже добре знають ситуацію в нашій сучасній літературі. Для багатьох українських художників, музикантів, письменників, Польща стала також рідною країною, в якій вони живуть культурним життям. Все це робиться не Україною, а стараннями польської сторони. Величезна роль тут Польського інституту в Києві, який в часи міністерства культури Януковича робив більше, ніж саме відомство. В Україні ситуація погана, бо держава ніколи не промувала свою культуру, навіть внутрішньо. Ми не показували народу, що у нас є багата культура. Перед нами дуже складна внутрішня робота всередині нашої країни і вона неможлива без реформ», – зазначає письменник.
Андрій Любка вважає, що Україні треба перейняти польський досвід і створити свій відповідник Польського інституту. Така установа мала б займатися промоцією України за кордоном – у кожній країні, яка для нас є важливою. Має просто бути бажання, політична воля реформувати цю сферу і розуміння, що культура – це те, що є нашою сильною стороною, вважає український письменник.
Тарас Андрухович