Ванда Руткєвич стала третьою жінкою, першою європейкою і першою полькою (без поділу на стать), якій вдалося здобути Джомолунгму. Багато людей у Польщі підкреслюють, що Ванда Руткєвич піднялася на найвищу гору світу у день, коли Кароля Войтилу вибрано Папою римським. Сама гімалаїстка казала, що для неї дата 16 жовтня 1978 року має подвійне значення.
А ще вона сказала, що там, звідки можна побачити кулясту викривленість горизонту, вона була щасливою і зрозуміла - «людина може більше, ніж думає». «Кожен має свій Еверест. Мій успіх став доказом, що кожному вдасться досягти того, що він дуже хоче», - так говорила Ванда Руткєвич у 78-му році, після історичного входження на Джомолунгму:
- Свого часу Еверест був для мене найвищою вершиною, символом чогось «най». Для інших він теж був таким символом, і певно тому приніс мені трішки популярності, завдяки цій горі я стала відомою. Гадаю, що для інших людей я символізувала можливість, шанс досягнути чогось «най». Перед цим я була менш відомою, або радше – зовсім невідомою. І раптом до масової свідомості потрапила новина, що полька підкорила Джомолунгму. Для широкого загалу це сталося досить несподівано і, думаю, вселило у людей віру в те, що ми, поляки, щось можемо досягнути. Маю надію, що я додала людям віру в себе.
Ванда Руткєвич, без сумніву, надихнула своїх колег-гімалаїстів — 17 лютого 1980 року Кшиштоф Вєліцький та Лєшек Ціхи першими у світі здобувають Еверест узимку і відкривають еру "льодових воїнів" - польських зимових входжень на найвищі гори світу. А історія підкорення Джомолунґми у кількох словах така:
1953 року — першими людьми у світі, котрим вдалося увійти на пік гори, стали шерпа Тенцинґ Норгей (шерпи - це гірський народ, який мешкає у Непалі, в Гімалаях, але шерпами теж називають портерів, котрі несуть гімалаїстське спорядження) та новозеландець Едмунд Гілларі.
12 років пізніше, 1975 року, відбулося перше жіноче входження на Еверест. Першою жінкою, яка увійшла на висоту 8848,50 метрів стала японка Дзюнко Табеї.
Два роки пізніше вершину підкорила Ванда Руткєвич. Після неї — ще сорок поляків.
Перший український альпініст увійшов на Джомолунгму в 1982 році, це був Андрій Бершов. А на те, щоб перша українка підкорила Еверест треба було чекати ще 32 роки — у 2016 це зробила Ірина Галай.
Але повернімося до входження Ванди Руткєвич. Рік 1978. Розповідає сама гімалаїстка на одній зі зустрічей після здобуття Евересту:
- Я коротко нагадаю факти. У 1975 році доктор Карл Герллікоффер з Мюнхена мене запросив взяти участь в експедиції на Еверест, яка мала відбутися у 1978 році. Тепер про саму експедицію – вона була міжнародною. Керівником німецької групи, у склад якої я входила, був Герллікоффер, а французькою групою керував П’єр Мазон, колишній міністр спорту Франції. Обидві групи були автономними, тобто кожна мала свій транспорт, спорядження, намети, харчування тощо. Кожна група теж мала своїх шерпів. Ми співпрацювали тільки в горах, особливо - на складних технічно відрізках. У наших двох експедиціях взяло участь багато гімалаїстів – німецька група складалася з 22 осіб (з них 15 осіб були альпіністами), французів теж були 22 особи, але вони мали менше альпіністів – тільки вісьмох, а решта експедиції – то були спеціалісти, тобто лікарі, теле- і радіожурналісти. Французька група теж мала дуже добрий радіозв’язок, тому П’єр Мазон міг зателефонувати безпосередньо з вершини Джомолунгми у Париж і зробити пряму трансляцію з найвищої гори світу.
Що ви відчували там, на найвищій горі світ? Це запитання Ванді Руткєвич ставили дуже часто. І вона відповідала:
- Підходячи до вершини, останні 50 метрів, я йшла без кисню, тому що у кисневій масці в мене закупорилася трубка, через яку надходив кисень. Наша експедиція дихала повітрям ззовні, збагаченим киснем з кисневого балону. Коли у моїй масці перестав надходити кисень, я її зняла і дихала повітрям ззовні. Але мушу сказати, що ці останні метри... відомо, що за мить буде перемога, вистачить тільки подолати ці останні метри. Мені тоді здавалося – ніщо не в силі мене затримати. Людина перебуває в стані якоїсь такої ейфорії. Зрештою, я тоді йшла темпом, яким ішла з кисневою маскою.
На висоті 8848, 50 метрів повітря настільки розріджене і вбоге на кисень, що гімалаїсти дуже часто користуються кисневими масками. Хоча, звісно, є теж такі, котрі перебувають у «зоні смерті» без масок. Зона смерті починається на висоті 7 900 метрів. Тут вміст кисню в повітрі складає якісь 20%, різко зменшується теж атмосферний тиск. Людина в таких умовах може прожити пару днів.
Але найвища гора світу притягує як магніт. Статистичні дані такі: станом на січень 2018 року Еверест здобуло 8306 альпіністів, на схилах гори загинуло понад 260 людей. Тіла загиблих залишаються лежати на шляхах, якими інші йдуть до своїх особистих рекордів. На жаль, Джомолунгма стала теж напрямком так званої високогірської туристики, коли зовсім непідготовлені люди, за суму кількох десятків тисяч доларів, буквально вносяться шерпами на пік. Звісно, кожен, хто вирушає на Джомолунгму, має свою мотивацію. А якою була мотивація Ванди Руткєвич?
- Я потрапила в альпінізм без ідеології. Це не було так, що він мене зачарував. Це була справа випадку, збіг обставин. Згодом я почала задумуватися – а чому сталося саме так, що я стала альпіністкою. А тепер, після здобуття Евересту, можу тільки сказати, що я вирішила взяти участь у цій експедиції тому, що Джомолунгма – це найвища гора світу. Мені не подобається, коли говорять, що людина йде в гори аби перевірити себе. Бо ж скільки років можна себе перевіряти? Один-два-кілька, але пізніше альпінізм, гімалаїзм стає захопленням, пристрастю, яка заповнює спочатку вільний час, а потім – увесь час.
Ванда Руткєвич, 1943 рік народження, донька інженера, мала троє молодших сестер та братів. Після Другої світової війни її батьки переїхали до Вроцлава, де вона після школи вступила до Варшавської політехніки. Згодом працювала Інституті автоматики електричних систем. Починаючи з 1962 року активно займалася високогірським спортом. Знайомство з горами почалося у Татрах, згодом були Альпи, Памір, Гіндукуш, і нарешті – найвищі гори світу, Гімалаї. Перед Джомолунгмою, Руткєвич здобула Гашербруми – третю і другу гору. У 1975 році вона організувала і керувала жіночою експедицією на Гаршербрум ІІІ (7946 метрів над рвінем моря). Жінки здобули гору 11 серпня, і цим встановили рекорд висоти для жіночого входження.
Натомість гора, яку Ванда Руткєвич поважала найбільше, – це була Чоґорі, або К-2, друга вершина світу, 8611 метрів над рівнем моря. Гора розташована у Гімалаях, на кордоні контрольованого Пакистаном Кашміру та Китаю. Китайською назва означає «велика гора», але самі гімалаїсти найчастіше називають її «горою смерті» - через великий відсоток смертей на схилах К2.
- Натомість в спортивному сенсі я більше ціную К-2. Але про це я говорила дуже мало. Чоґорі – це друга вершина світу, вона трішки нижча ніж Джомолунгма. Це дуже складна гора. І я би дуже раділа успішному входженню на К-2, якби не те, що згодом було так сумно.
Ванда Руткєвич здобула К-2 23 червня 1986 року. Вона стала першою жінкою, котра підкорила цю дуже складну технічно гору, і першою польською гімалаїсткою (без поділу на стать). Рік 1986 увійшов в історію польського гімалаїзму не тільки як перемога Ванди. Це теж «трагедія на К-2», коли у період між червнем та серпнем на схилах гори загинуло 13 альпіністів, серед них – подруга Руткєвич, з якою вона здобувала високі гори, Доброслава Мьодович-Вольф. К-2 досі залишається єдиною нездобутою взимку вершиною.
Цьогоріч відбулася польська експедиція на К-2, але «льодовим воїнам» не вдалося підкорити Чоґорі.
До 15 грудня 2005 року на вершині Чоґорі побувало 249 гімалаїстів, 60 загинули при спробі сходження. В той же час на Еверест зійшло близько 1500 осіб. Досі К-2 підкорило тільки 12 жінок. Багато з них загинуло або під час сходження з вершини, або на інших схилах.
Ванді Руткєвич вдалося повернутися з К-2. Так вона говорила про «небезпеку гімалаїзму»:
- Коли я починала входити не вершини, а це було 16-17 років тому, я переконувала маму, що нічого небезпечного в цьому немає. Зрештою, я сама тоді так думала. Але дійсність виявилася іншою. Багато осіб з мого альпіністського оточення, більше десяти, може навіть п’ятнадцять людей, з якими я разом підкорювала гори, сьогодні є мертвими. Моя мама теж з часом зрозуміла, що цей спорт не можна назвати безпечним. Гімалаїзм для неї – це передусім тривога. Але, як вона повторює, вже на це не має впливу. Мама, передусім, чекає мого повернення, зі щитом або на щиті.
Ванда Руткєвич пропала без вісти у травні 1992 року, під час здобування гори Канченджанґа (8586 метрів над рівнем моря і третє місце на подіумі найвищих гір світу). Тіла Ванди Руткєвич ніколи не знайдено.
Polskie Radio24/архівні записи Ванди Руткєвич/Яна Стемпнєвич