Вітаємо в рубриці "Hortus (In)Conclusus". У ці дні, коли розпочинаються зимові свята, проникнуті атмосферою дива, ми звернемось до питання, чим диво, власне, є? Та чи взагалі можливо на це дати належну відповідь? Тим актуальнішою є ця тема після нещодавньої історії, яка відбулась у польському містечку Сокулка. Там місцевий парафіяльний священик сповістив про євхаристичне диво, котре відбулось після однієї з літургій та полягало – за його словами – у перетворенні оплатка на фрагмент плоті. Вступні дослідження вчених з Білостоцького університету це підтвердили, але керівництво навчального закладу відразу ж заперечило їхню достовірність. Церковна влада наразі зберігає мовчання.
А нашим співрозмовником є сьогодні філософ релігії, професор Збіґнєв Міколейко з Інституту філософії та соціології Польської академії наук.
Отже, почнемо з того, чим, власне, є диво у європейській традиції? Які існують способи інтерпретації цього безперечно складного феномена?
Збіґнєв Міколейко: Почнімо з того, що в європейській традиції змагаються між собою два такі способи бачення дива. Одна традиція – і я від неї, власне, почну – була визначена Спінозою чи П’єром Бейлєм в його відомому словнику, який дає початок Просвітництву. Це – у випадку Спінози – переконання, що диво є чимось неможливим, а наслідком такого підходу є переконання, що диво є своєрідною ілюзією. Ілюзія ж походить з того, що ми просто чогось не розуміємо, і диво виявляється наслідком – це вже П’єр Бейль казав – несвідомості, а навіть і забобонності, тобто своєрідної темряви розуму. Отже, загалом, цей підхід відкидає чудесність як надзвичайну подію, неосяжну розумово та недоступну для відчуттів. Хоча – бо таким є сенс мислення Спінози, зрештою – це не відкидає чудесності, котра перебуває деінде – у житті. В тому числі і в житті природи. Це вона чудесна; це перед життям слід схилятись, а не сягати до надприродної дійсності.
Яким є той другий спосіб бачення дива?
Збіґнєв Міколейко: Ну є той другий погляд на диво, який – на мою думку – в європейській культурі існує тому, що вона – завдяки, власне, християнській традиції, хоч не лише їй, бо мітраїзмові також й іншим традиціям – відкривається на Схід. Це звідти приходить чудесність, котра витісняє грецький тверезий підхід. Бо якщо, приміром, у світі грецької уяви відбувається щось чудесне, то це щось радше таке, що виникає з дії богів, або ж якогось логосу, який, однак, не може охопити людського розуму. Коротко кажучи, це боги чинять дива. Проте, світло, яке прибуває зі Сходу, супроводжують різні описи див. Як говорю, мітраїзм чи християнство в рівному ступені причиняються до того відкриття чудесності. А пізніше, звісно, і далі працює християнська традиція, а передусім – це взірець у особі Ісуса. Він неймовірно парадигматичний для тієї європейської уяви, яка так міцно прив’язується пізніше до див. І хоча існує ота євангельська обітниця, що див більше не буде, то, однак, механізм вже було запущено. А у зв’язку з цим люди повсюди почали благати про дива. Коли ж люди благають – дива трапляються. Так, власне, як це, відбулось у місцевості Сокулка. Притому це можна потрактувати – і я так, власне, роблю – як своєрідний проекційний тест. Адже випадок у Сокулці, де відкрито в гостії фрагменти людського тіла, серця у стані агонії (як начебто говорять медичні експертизи), можна розглядати з дуже різних перспектив: або хтось огидно пожартував над духовною особою, що не можна перевірити; або матеріал експертизи був забруднений; або ж це справді диво, не виключаймо цієї можливості; і так далі, і тому подібне. Але скажімо, що навіть тільки ці три версії. То чому автоматично вибирається саме остання? На додаток, ця справа є копією бразильського дива, яке відбулось років з 13 тому.
Святий Фома Аквінський є автором відомої класифікації див. Як можна було б співвіднести з нею оцей нещодавній – минулорічний – випадок у польському містечку Сокулка?
Збіґнєв Міколейко: Я не можу співвіднести цієї події з отією класифікацією святого Фоми, який у 13 столітті ділить чудесні події на три групи: дива надприродні, дива, в яких була задіяна природа незвичайно, але, однак у якійсь згоді з її законами, і такі, зрештою, де закони природи виявляються призупинені. Більш чи менш, він казав якось так. Отже, до якої групи це євхаристичне диво належить? Ані до того понадприродного порядку, до якого належить, наприклад, воскресіння; ані до порядку одужань, де силами природи чиняться, однак, нечувані речі; ані до того третього випадку, де закони природи призупиняються, тоді йдеться про левітацію, скажімо, або ж ходіння по воді. Не можу, таким чином, вказати до якої групи диво у Сокулці належить.
Збіґнєв Міколейко: Дива є, зрештою, захоплюючі, але насправді я їх трактую як певне суспільне волання, голос культур, які в даний момент є периферійними і благають, аби їх хоч якось зауважили, сприйняли і прийняли, аби їх просто побачили. А тут, якщо знову звернутись до тієї Сокулки, маємо справу з убогими людьми десь на узбіччі Речі Посполитої Польщі. Це середовище людей малоосвічених, бідних і часто дуже старих. І це диво їх, так би мовити, визволяє для певного значення, для відчуття якоїсь піднесеності. Це дуже важливо.
Диво трапляється раптом, походить немовби з-поза світу, і однозначно його пояснити, однак, не вдасться. Воно лишається герметичним для пояснення. Але, з іншого боку, воно виявляється дуже ефективним елементом певного механізму, і результати його дії цілком можна передбачити. Тобто, у цьому сенсі диво виявляється цілковито приналежним до світового порядку. Як можна пояснити такий парадокс?
Збіґнєв Міколейко: Я розумію цей парадокс так, що він залежить від того, з якої точки зору ми дивимось. Бо справді, є ота неочікуваність дива, його раптовість. Проте, підозрюю, що те і друге є, однак, якогось роду маскою. Бо насправді є очікування, і є надія, тільки що вони не артикулюються, криються десь у підсвідомості тих саме людей, чи тієї культури, суспільства, котре на диво очікує. Часом це, звісно, явне благання про диво. Так, як, приміром, у випадку Івана Павла ІІ: люди благають про диво, аби власну волю визнання його святим реалізувати. Отже, такі речі ми, безперечно, зауважуємо. Але є й такі дива, про котрі тільки здається, що на них ніхто не чекав. Це, на мою думку, є вирішенням отого парадоксу.
Антон Марчинський