Власником ІІІ Республіки Польща стали комуністичні спецслужби, тобто люди, які професійно займалися підготовкою психологічних портретів своїх жертв. Коли після 1989 року комуністичні спецслужби отримали новий інструмент втілення своїх цілей, тобто «незалежні ЗМІ», вони надалі готували згадані характеристики з метою відбору лідерів – борців за незалежність, які були для їхніх інтересів реальною загрозою. І запускали унікальний механізм безоглядного знищування лідерів ідеї незалежної Польщі.
«Гейт-спіч» (мова ворожнечі) з початку існування ІІІ Республіки Польща (тоді, звісно, ми ще не знали цього слова) – це явище маловідоме молодшим читачам.
Можна сказати, що за дрібними винятками, по суті, неописане. Уже близько тридцяти років головні персонажі цих атак незмінні, але поява Інтернету змінила їхнє становище. Попри поширену думку – змінила на користь.
На початку ІІІ Республіки Польща на тему згаданих персонажів утворено абсурдні фейк-ньюзи, але за обставин монополії ЗМІ не було можливості їх викрити.
Лєх Качинський, Ярослав Качинський, Антоні Мацєревич, Ян Ольшевський – чому ми вибрали на обкладинку цього числа тижневика «Gazeta Polska» якраз ці чотири постаті? Бо, звичайно, вони становили короткий, закритий список найбільш небезпечних для системи політичних лідерів. Звісно, список авторів небезпечних для системи політичних концепцій: активістів, публіцистів, артистів, сатириків був би набагато довший, але в цьому випадку йдеться виключно про тих, які були здатні поєднати політичні концепції з виборчим результатом, реальним здобуванням та здійснюванням влади. І, коли вони були при владі, то використовували її, щоб демонтувати посткомунізм. На жаль, довшим був би також список тих, котрі, отримавши політичну владу від «правих», не користувалися нею задля цієї мети.
Здається, що методи знищування згаданих чотирьох політичних лідерів треба зарахувати до окремої категорії, адже вони відрізнялися від усіх інших засобів пропаганди ІІІ Республіки Польща.
Спростування фейк-ньюза після... шести років
Важливим джерелом доінтернетних фейк-ньюзів був потужний тоді тижневик речника хунти Ярузельського – Єжи Урбана.
«Заявляю, що дотримуватимуся законів воєнного стану», – такий документ, буцімто підписаний Ярославом Качинським 17 грудня 1981 року, надрукував 3 червня 1993 року на своєму піку популярності тижневик «NIE». Качинський відповідає, що надруковане зобов’язання до лояльності – це фальсифікація. «Літери вирізали із заяви, в якій я відмовився підписати зобов’язання. Підготували також фальшиву записку про те, нібито я підписав зобов’язання зі сфальсифікованими підписами офіцерів, які вже не живуть», – казав Качинський виданню «Gazeta Polska».
Спростовування фейк-ньюза тривало шість років. Ще у 1996 році журналіст Марек Баранський пред’явив перед судом нові документи. Щойно опісля заявив, що він та його часопсис стали жертвою провокації, бо хтось дав їм сфальсифікований документ. Остаточно суд засудив Баранського до 10 тисяч злотих штрафу. Опісля копію сфальсифікованого документа знайшли у шафі полковника Яна Лєсяка, що відповідав за наглядом над правими силами. Знайдено там також зразки почерку Качинського, якими намагалися доказати вірогідність документа. Проте, коментарі «інтернавтів» на тему зобов’язання Качинського гуляють по мережі донині.
Качинський заспав, але аплодував
Фейк-ньюз на тему зобов’язання був спростований, але не повністю. У червні 1990 року під час засідання Громадського комітету Лєх Валенса у грубому тоні висловлюється про людину похилого віку – редактора Єжи Туровича. Поведінку Валенси засуджують. У ЗМІ виринає інформація, що єдиним, хто аплодував після невідповідної поведінки Валенси, був Ярослав Качинський. «Опісля польське телебачення TVP змонтувало навіть матеріал, де показано, як я аплодую. Річ у тім, що цього дня я проспав, і в той момент у залі мене зовсім не було», – пояснив Качинський.
Таке ж ставлення було до Лєха Качинського. У 1991 році видання «Kurier Polski» звинуватило майбутнього президента у тому, що коли він перебував у Вашингтоні, – започаткував переговори, які мали допомогти отримати згоду американців на відставку Лєшека Бальцеровича. Річ у тім, що Лєх Качинський не був тоді у Вашингтоні.
Неймовірні речі розповідали тоді про майно, яке нібито накопичив Ярослав Качинський – тоді лідер партії Порозуміння центр. Він нібито був власником м’ясокомбінату, фабрики та банку. Інколи це нагадувало сцени з Мрожека. Качинському дзвонили зі звинуваченнями, що машини, буцімто його фірми, вранці не дають людям спати. Політик пояснював, що він жодної фірми не має. За деякий час він отримав подяку, що машини вже заспокоїлися.
Великому тискові підлягав також Лєх Качинський, у 1992-1995 роках – президент Верховної палати контролю. Коли він започаткував боротьбу з організованою злочинністю, мафія намагалася його залякати. Коли він виїздив з телебачення після інтерв’ю: «Машину брата заблокували автівки людей мафії Прушкува. Опісля ми встановили, що серед них були не рядові пацани, а значущі злочинці», – згадував Ярослав Качинський.
Їдуть мішки з баблом, а на них Качки
Заново атаки почалися після успіхів Лєха Качинського, котрий наприкінці правління Єжи Бузека був міністром юстиції. Телебаченням TVP управляв тоді син комуністичного військового – Роберт Квятковський. TVP підготувала фільм, який атакував Качинських. У ньому вкотре винесли обвинувачення з часів партії Порозуміння центр – стеження за правими силами, зокрема зв’язки зі скандалом Фонду обслуговування закордонної заборгованості. Головним свідком мав бути бізнесмен Пінейро, якого розшукували. «Пінейра я бачив раз у житті і взагалі я б цього не пам’ятав, якби не факт, що його виховувала сім’я відомих акторів», – згадував Ярослав Качинський.
Лєх Качинський взагалі не бачив Пінейра. Здобути резонанс фільмові мало допомогти відоме кабаре Ольґи Ліпінської. Газеті «Rzeczpospolita» вдалося здобути слова пісні з кабаре, написані ще перед демонстрацією фільму: «Гей, їдуть з баблом мішки – Гей, а на них Качки – Гей, їдуть вдруге – Гей, знов бабло загубиться!».
Перед «качистами» були «ольшевики»
Наймолодші читачі не пам’ятають, як у 1992 році подібну кампанію ведено проти прем’єра Яна Ольшевського. Причиною була, звісно, перша спроба люстрації, зокрема виявлення минулого «Болєка». Але також запобігання утворенню російських комерційних товариств у колишніх совєтських військових частинах. На обкладинці тижневика «Wprost» надруковано фото його викривленого лиця із заголовком «Ненависть». Вірш Віслави Шимборської під цим самим заголовком розміщено на першій сторінці видання «Gazeta Wyborcza». Прихильників Яна Ольшевського називали «ольшевиками».
Втіленням зла від початку був, звичайно, Антоні Мацєревич. Качинські та Ольшевський були жахливими, але, щоб викликати огиду, це їх прирівнювали до Мацєревича, а не навпаки.
Дзєржинський, бен Ладен, русскій агент
У гейт-спічі 90-тих років головними аргументами проти Мацєревича були схожість на Фелікса Дзєржинського та страшні очі. Нині такі ідеї є надто грубими, але тоді спрацювали. Опісля страшні очі Мацєревича на обкладинці часописів залишилися, але Дзєржинського замінили Осамою бен Ладеном, а врешті-решт «русскім агентом». Ось нещодавні заголовки на сайтах після оприлюднення книжки Томаша Пйонтека. Сайти:
NaTemat.pl:
«Визнав Мацєревича агентом КДБ...», «Мацєревич це найбільший друг Росії».
Polityka.pl:
«Західна преса запитує: „Чи Мацєревич є російським агентом?”.
TokFM.pl:
«Мацєревич божевільний або агент. Хто його зверхник?».
Отже, справа очевидна. Російський агент насамперед у 1992 році з наказу Єльцина виявив комуністичних агентів в уряді та парламенті. Потім, з наказу Путіна, розпустив Військові інформаційні служби, тобто служби, підготовлені в совєтів, але польські, патріотичні, і вони становили загрозу для Росії. І, кінець кінцем, з наказу Путіна почав вивчати причини смоленської катастрофи і говорити про дуже вигідний Москві варіант, тобто замах.
Автор: Пйотр Лісєвич, джерело: niezalezna.pl/A.P.