У вікендовому числі видання «Gazeta Wyborcza» читаємо розлогий текст головного редактора Адама Міхніка – «Українська леді Гамлет». Текст присвячено постаті письменниці Оксани Забужко, він є вступом до інтерв’ю-ріки української мисткині з польською публіцисткою Ізою Хрусьлінською «Український палімпсест».
Презентація книжки в Польщі починається у листопаді.
«Про Україну ми, поляки, досі знаємо небагато, але те, що знаємо – досить поверхневе та нашароване емоціями. Ми не розуміємо українців, їх думок та фрустрації, їхніх ран та способу мислення про власне минуле», – розпочинає свій допис Адам Міхнік. На переконання автора, презентована невдовзі книга з головною героїнею Оксаною Забужко допоможе змінити цю ситуацію.
«Письменниця весь час показує українське минуле як постійне змагання з чужинською агресією, головним чином із російським тиском, – наголошує Адам Міхнік, – і пише вона, зокрема, про трагізм української боротьби за незалежність у період Другої світової війни».
«Для польського читача особливо цікавим, у світлі останніх дискусій, буде питання її ставлення до Української повстанської армії, – Адам Міхнік продовжує, – та до антипольської акції УПА на Волині й Східній Галичині. Забужко не намагається заперечувати чи відбілювати жахливих убивств польського населення, але звертає увагу на контекст і нагадує, що історичну роль УПА не можна скупчувати лише навколо антипольської акції». У вояках УПА Оксана Забужко бачить символ трагізму й гордості українського минулого, вважає головний редактор часопису «Gazeta Wyborcza». «Вона нагадує, чим була етика УПА, від якої радянська влада вимагала відмови від ідеалів вільної та незалежної України, – підкреслює Адам Міхнік, – у цьому для Забужко є етика УПА, але не один польський історик полемізуватиме з таким трактуванням. Та якщо ми говоримо, що розрахунок із темними сторінками УПА українці мають іще перед собою, то ми, поляки, так само повинні розрахуватися з темним аркушем польської українофобії», – читаємо в статті «Українська леді Гамлет».
Адам Міхнік, пишучи про книгу «Український палімпсест», продовжує: «Я шукав у цій книжці більше про ОУН і УПА, про внутрішньоукраїнські суперечки в міжвоєнній Польщі – та все ж у розповіді Оксани Забужко гору бере пам’ять про радянську Україну, про підкорений, колоніальний край, що приречений був бути провінцією тоталітарної імперії». «Україну, вважає Забужко, світ сприймає несправедливо, вона з’являється лише як „цап офірний”, – наголошує Міхнік, згадуючи про проблеми із демократією в Україні і порівнюючи їх із російськими, – Але такий жаль до світу чудово відображає стан духа українського патріота, що так добре знайомий теж і в Польщі».
Забужко, як Юрій Шевельов, до постаті якого вона часто відкликується, не хоче, аби захопив її ані комунізм, ані націоналізм. Не піддаватися – це «символ віри» Оксани Забужко, підкреслює Адам Міхнік і саме тому українську бунтарку називає «Леді Гамлет».
І.І.